Святополк ІІ Ізяславович. Сергей ГрабарьЧитать онлайн книгу.
промовив:
– Ми залишимося.
– Ну, от і добре. Ми якраз тільки почали, і слово доброго пастиря для примирення наших бояр не буде зайвим, – князь переможно обвів всіх поглядом. – Питання у нас одне: як оборонити рідну землю від знахабнілих половців? Київ і так десять днів був без влади й тільки, завдячуючи Божому промислу, не постраждав. Зараз біля входу до Княжого двору чекають половецькі посли. Що будемо робити?
– Запросимо, – пролунало кілька голосів.
– Клич їх, – звернувся Святополк до тіуна, що стояв біля дверей, – і тлумача нашого сюди.
До зали увійшло троє послів половецьких у супроводі руських воїв, тіуна і тлумача.
Вони зняли шапки, вклонилися Великому князю і почали говорити. Спочатку Святополк здивувався тому, що почув. Він навіть перепитав тлумача, чи правильно зрозумів їхні слова. Та чим далі говорили посли, тим суворішим ставало обличчя Київського зверхника. Виходило, що Святополку для князювання на Київському столі необхідно буде заплатити данину половцям, і тоді вони згодяться на його князювання. Це було зухвало й образливо. Князь розлютився:
– У нас все вирішує громада. Вона мене сюди закликала, і не якимсь зайдам вирішувати наше право влади. До холодної їх!
Дехто з бояр кинувся відмовляти Святополка, та князь стояв на своєму.
– Ні, ви тільки послухайте, вони будуть нам указувати в нашому домі. Та не буде цього ніколи, – Святополк рвучко піднявся з місця. Почав нервово ходити. Всі напружилися, чекаючи гніву княжого. – Я сказав до холодної, та ще й батогів кожному. Щоби знали, куди приїхали, таті шолудиві.
Воїни схопили послів і, не зважаючи на їхні пручання, потягнули до холодної.
– Залиште мене самого, – суворо мовив князь.
Бояри похапцем вийшли із зали. Підвівся і митрополит Єфрем.
– Що ж, княже, бачу не найкращі часи чекають наші землі. Молімося, Господь милостивий, – і перехрестив Святополка.
Князь нічого не відповів.
Попереду зріла війна з половцями, сумнівів не було, інакше посли не поводились би так зухвало. Тільки прийшов до влади, не встиг ще розібратися з усім, а тут – до зброї. Народ і так втомлений постійною колотнечею, що зчинилася в державі. Та і мій прихід до влади, впевнений, далеко не всім до вподоби.
Невже вони думають, я повірю, що Володимир просто так вирішив стіл Київський віддати? А чому ж тоді в пущі посланців, які мчали до мене, посікли? Облогу на всіх дорогах влаштували? Добре, що Любомир пробився, інакше я ще й зараз сидів би в Турові. Він розповів мені, що допомогла йому ворожка лісова, яка знала кожен кущик, кожну стежку. Провела через дику гущавину на забутий шлях. Біль притамувала, кров зупинила, дала ліків і харчів у дорогу. Треба її розшукати. Доручу це Любомиру, він вправний боєць і вірна людина.
Шум надворі відволік князя від роздумів. Двері різко розчинилися і до зали влетіла веремія людських тіл. Князь побачив трьох охоронників, які намагалися вгамувати немолоду жінку, і це їм мало вдавалося.
– А ну, цитьте, –