Галицька сага. Невиправдані надії. Петро ЛущикЧитать онлайн книгу.
рушив весь ескадрон.
Марко скакав у загальній гущі, виставивши перед собою шаблю, і думав лише одне: тільки б не впасти з коня. Його кобила була досить норовливою і хоч піддавалася тренуванню, але для цього треба було більше часу. Раптовий напад німців на Польщу такого часу не залишив.
Десь попереду майже посередині поля припинили обідати артилеристи, захоплені зненацька раптовою атакою польської кінноти. Видно, попередні зустрічі з такою екзотичною для німецького вермахту кавалерією не могли не відобразитися на їхньому ставленні до цих відчайдухів, бо навіть Марко помітив, що надто вже спокійно німці заряджають свої гармати і надто ретельно наводять на ціль.
Майже одночасно пролунало три постріли, і серед гущі уланів вгору піднялися фонтани землі. Смерть знайшла свої перші жертви. Валько відчув, як попереду щось просвистіло. Чи це була чиясь куля, чи мимо пролетів, не зустрівши жертви, осколок, юнак не розібрав, як і не було часу розбиратися. Він не озирався, щоб побачити, кого вбило. Ніхто не зупинявся, намагаючись якнайшвидше добратися до рятівного лісу.
Але спершу треба було знищити батарею.
Поле, котрим наступали улани, виявилося не таким вже й рівним, як здавалося спершу. Тут були і невеличкі ярки, і навіть хтось поставив невисоку загородь – декілька стовпців з довгими жердинами. Але такі перешкоди не затримали вершників. Коні легко перестрибували і ярки, і пліт, наближаючись до небезпечної батареї. Зрештою, артилерія не була страшна уланам. Надто швидко вони переміщалися полем, щоб перетворитися на ідеальну мішень для їхніх гармат. На щастя уланів капітана Грота, піхоти, котра прикривала б канонірів, не було.
Німці лише тепер зрозуміли свою помилку. Навчені попереднім досвідом, що після перших вибухів серед поляків почнеться паніка і вони розвернуть своїх коней назад, артилеристи не врахували того факту, що кіннота перед ними вже брала участь у боях, хоч і не переможних, але все ж отримала певний досвід.
Гармати встигли дати ще по одному залпу, причому жоден снаряд відчутної шкоди нападаючим не приніс, бо вибухнув уже позаду, як авангард уланів порівнявся з батареєю. Капітан Грот вирвався уперед і першим опустив шаблю на ошелешених німців. Його дії повторили ті, чиї коні скакали за командиром, і коли з батареєю порівнявся Марко Валько, роботи йому вже не лишилось: порубані артилеристи вже нікому не були небезпечні. Його погляд ковзнув по розпростертому на землі тілу якогось офіцера. Те, що це офіцер, а не просто звичайний солдат, Марко зрозумів, помітивши біля нього ясно не солдатський кашкет і дещо багатші, аніж в інших, погони.
Не затримуючись, ескадрон поскакав далі. Ось до лісу лишилося подолати менше кілометра, як звідтам почувся якийсь гуркіт. Не зупиняючись, капітан Грот прислухався уважніше. Він одразу зрозумів, що саме видає такий звук, але до останнього сподівався на удачу.
Але її не було. Ламаючи дерева, на околицю лісу повільно виповзали німецькі танки. Їх було з пів дюжини. Від несподіванки перші ряди уланів зупинилися. Леопольд Грот з досади закусив губу. Все сталося зовсім не так, як він сподівався. Напевне,