Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр ЗубковЧитать онлайн книгу.
вже дійсно приємна зустріч! – радів Володимир, обіймаючи друга. – Ви все-таки приїхали! Правду кажучи, я сумнівався, що ви зважитеся, адже цілі наших досліджень цілком різні.
– Я теж дуже радий зустрічі, – відповів Матвій, поплескуючи товариша по плечу, – але в нашій справі кожна дрібниця може мати вирішальне значення.
Лінда теж вийшла з машини, і Матвій поспішив представити їх один одному. Весело балакаючи, друзі попрямували до табору.
– Ви тут давно і ваш досвід перебування в цих краях можете нам допомогти, – пояснив Матвій мету візиту. – Над чим ви, до речі, зараз працюєте?
– Ти, напевно, в курсі, що корінне населення міста живе шляхом видобутку каучуку? – почав свою розповідь Володимир.
– Так, я чув про це, – підтвердив Матвій. – Основний промисел – це каучук, але ще тут непогано налагоджений видобуток бразильського горіха.
– Ти дивишся прямо в корінь, – схвально кивнув Володимир. – Видобуток каучуку стає дуже прибутковою справою і дерева вкрай виснажуються. Їх просто спилюють, просуваючись все далі в джунглі, а бразильський горіх від цього дуже страждає. Тому наше завдання – знайти спосіб зберегти ліс, не зменшуючи темпів видобутку.
– Цікава робота, – вимовила Лінда, – і дуже важлива. Є якісь напрацювання?
– Збір та аналіз даних йде досить успішно, але ми вирощуємо певні зразки в природних умовах, а це вимагає часу, тому остаточних висновків зробити поки не можемо.
– Може, варто провести паралель з нашою березою? – трохи поміркувавши, запропонувала Лінда. – Ми ж не зрубуємо дерева після того, як зібрали сік.
– Тут трохи інакше, – посміхнувся Володимир, – вони хочуть зберегти видобуток і не чекати, поки дерево відновиться, а у берези сік збирають тільки у відведені періоди, і вона встигає відмінно відновитися.
Отримавши коротке уявлення про роботу експедиційної групи, Матвій подумки накидав собі план дій для найбільш продуктивного перебування в таборі.
Незабаром вони прибули до самого табору, і Володимир представив гостей своїм колегам. Окрім нього група налічувала вісім осіб, серед яких Матвій виявив одного індіанця.
– Це хто? – пошепки запитав він Володимира, коли вони відійшли на достатню відстань.
– Це наш провідник. Його звуть Куідель, що означає палкий факел. Ти не повіриш, в темряві бачить ніби кішка, тому своє ім'я отримав не дарма. Він нам дуже допомагає, особливо в нічних чергуваннях. До речі, що будемо робити з твоїм водієм? Я б не радив відпускати його в ніч, це вкрай небезпечно.
– Так, звичайно, він переночує в таборі, а вранці поїде. У вас знайдеться зайве місце для нього?
– Ми приготували для вас два намети, нехай на цю ніч шофер займе твою, а ти поки ляжеш в моїй. У тісноті та не в образі, – широко посміхнувся Володимир, постукуючи приятеля по плечу.
– Домовилися. Дивись, як швидко ніч підкрадається. Можна багаття розвести?
– Звичайно можна, і вечерю заодно приготуємо.
– А