Стійкий принц. Дама-примара. Дон Педро КальдеронЧитать онлайн книгу.
в морській не утопився хлані,
Виходить, я ще трохи поживу.
Дон Фернандо
Що, Бріто, кажеш ти?
Бріто
Заупокійну
Молитву нині вигадав нову
Я на місцевий лад і без упину
Її воді торочу вже давно:
З докором я їй ставлю у провину,
Що нею розбавляється вино.
Дон Енріке
Якесь безумство у твоїх словах!
Дон Фернандо
По щирості, нагадує воно
Твої незрозумілі забобони!
Дон Енріке
Шматує душу незбагненний страх:
Відтоді, як ми вийшли з Лісабона,
Одразу доля відцуралась нас,
І всюди бачу я прикмети скону.
Ми вирушили в путь і в той же час,
Як обриси далекої землі
Забачили нарешті, раптом згас
Ясного сонця лик в густій імлі —
Шалена буря у морській глибині
Розпорошила наші кораблі.
Дивлюсь на море – бачу чорні тіні,
Дивлюсь на небо – а верзеться кров,
На обрії в нічному безгомінні
Птахів зловісних бачу знов і знов,
А на землі – могильну яму бачу
І падаю до неї стрімголов.
Дон Фернандо
Тобі я ці видіння розтлумачу
І з радістю розвію смуток твій:
Ми втратили галеру, а не вдачу,
А отже – перемоги час близький,
Здійсняться наші плани, вір мені,
Не крові знак, а радісних надій —
Червоне небо; чудиська страшні,
Що в небі ти їх бачив і на морі,
Не наші, брате, – тут, на чужині,
Рояться споконвіку ці потвори, —
Хіба не привід це, щоб дикий край
Ми силою схилили до покори?
На страхи та прикмети не зважай,
Хай мучать маврів сумніви й печалі,
А нас вони не стримають, і край!
Сюди прийшли ми, підкоривши далі,
Зі зброєю в руках не задля того,
Щоб для нащадків занести в скрижалі,
Яка почесна наша перемога.
Ні, наш похід угодний небесам:
Поширити прийшли ми віру в Бога,
Йому належить слава, а не нам.
Якщо ж ми стрінем тут останню мить,
Не треба марно дорікати долі:
Ми – слуги, і сумління нам велить
Скоритися безмовно вищій волі.
Але що це?
З’являється дон Хуан.
Дон Хуан
О сеньйоре,
Мури міста обдивлявся
Нині пильно я, та раптом
Вершників загін побачив
Під горою. До Танжера
Той загін із Феса мчався
Швидко так, мов це не люди
Зовсім, а пташина зграя.
Їхні коні легконогі
Суходолу ледь торкались:
Небо і земля не знали,
Чи летять вони, чи скачуть.
Дон Фернандо
Вийдемо їм навперейми:
З аркебузами[26] солдати
Стануть першими, за ними
Вершники, закуті в лати,
Розташуються,