Трістрам Шенді. Лоренс СтернЧитать онлайн книгу.
Сімкін, з іншого. – Скільки Цезарів і Помпеїв, – говорив він, – зробилися гідними своїх імен лише через почерпнуте з них натхнення. І скільки невдах, – додавав він, – відмінно досягло успіху б у житті, якби їх моральні та життєві сили не були абсолютно пригнічені та знищені ім’ям Нікодема.
– Я ясно бачу, сер, по очах ваших бачу (чи по чому-небудь іншому, залежно від обставин), – говорив звичайно мій батько, – що ви не схильні погодитися з моєю думкою, – і точно, – вів далі він: – хто її ретельно не дослідив до самого кінця, – тому вона, не сперечаюся, видасться скоріше фантастичною, ніж солідно обґрунтованою; – і все-таки, добродію мій (якщо наважуся спиратись на деяке знання вашого характеру), я щиро переконаний, що я мало чим ризикну, подавши справу на ваш розсуд, – не як стороні в цій суперечці, але як судді, – і довіривши його рішення вашому здоровому глузду та неупередженому розслідуванню. – Ви вільні від безлічі дріб’язкових забобонів, які прищеплюються вихованням більшості людей, маєте занадто широкий розум, аби заперечувати чию-небудь думку просто тому, що у неї немає достатньо прихильників. Вашого сина! – вашого улюбленого сина, – від м’якого й відкритого характеру якого ви так багато чекаєте, – вашого Біллі, сер! – хіба ви наважилися б коли-небудь назвати Іудою? – Хіба ви, дорогий мій, – говорив мій батько, найґречнішим чином кладучи вам руку на груди, – тим м’яким і чарівним pіano, якого обов’язково вимагає argumentum ad homіnem[42] – хіба ви, коли б який-небудь христопродавець запропонував це ім’я для вашого хлопчика і підніс вам при цьому свій гаманець, хіба ви погодилися б на таку наругу над вашим сином? – Ах, Боже! – говорив він, підводячи догори очі, – якщо у мене правильне уявлення про ваш характер, сер, – ви на це не здатні; – ви б поставилися з обуренням до цієї пропозиції; – ви б із відразою шпурнули спокусу в обличчя спокусникові.
Велич духу, явлена вашим вчинком, яким я захоплююсь, і виявлене вами в усій цій історії прекрасне презирство до грошей воістину благородні; – але вищої похвали гідний принцип, яким ви керувались, – а саме: ваша батьківська любов, у згоді з висловленою тут гіпотезою, підказала вам, що якби син ваш названий був Іудою, – то думка про мерзотну зраду, невід’ємна від цього імені, все життя супроводжувала б його, як тінь, і врешті-решт зробила б із нього скнару й негідника, незважаючи на ваш, сер, добрий приклад.
Я не зустрічав людину, здатну відбити цей аргумент. – Але ж якщо вже говорити правду про мого батька, – то він був просто-таки чарівний, як у розмовах своїх, так і в суперечках; – він був природжений оратор: Θεοδιδακτοζ.[43] – Переконливість, так би мовити, випереджала кожне його слово, елементи логіки та риторики були так гармонійно поєднані в нім, – і до того ж він так тонко відчував слабкості й пристрасті свого співрозмовника, – що сама Природа могла б свідчити про нього: «ця людина красномовна». Коротше кажучи, чи захищав він слабку чи сильну сторону питання, і в тому і в іншому випадку нападати
Доказ до особистості (
Навчений Богом (