Розколоте небо. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
у ліжку, змалку була привчена батьками до роботи, тож тільки-но біль відступив, пошкандибала збирати білизну для прання. Ольга зібрала полотняні постілки[3] та рядна, понесла їх до жлукта,[4] яке стояло у дворі під парканом. Складену білизну поклала у жлукто, нахилилася, щоб утрамбувати. Велика родина – прання вистачає. У животі так боляче кольнуло, аж жінка голосно зойкнула, схопилася за низ живота, присіла.
– Мамо, що трапилося? – з корівника вискочила схвильована Олеся, підбігла до матері. – Що, вже починається?
– Ні, – Ольга кволо посміхнулася. – Здається, минулося.
– Тоді відпочиньте, я сама справлюся, – сказала Олеся й вправно склала білизну. Її було стільки, що жлукто наповнилося до самого верху.
Олеся прикрила білизну ганчіркою з грубого невибіленого полотна, насипала попелу.
– Мамо, йдіть до хати, відпочиньте, бо ще народите раніше, ніж треба, – наказала Олеся так по-дорослому, аж Ольга не втрималася, усміхнулася.
– Добре, моя помічнице, – сказала вона лагідно, від чого миле обличчя дівчини аж засвітилося. Від матері почути добре та лагідне слово така рідкість, хоча Олеся завжди намагається їй годити. Та чи винна вона, що вродилася такою хилкою та кволою?
Ольга, перевалюючись з боку на бік, як вгодована жирна качка, пішла до хати, прилягла. Справді, треба трохи полежати. Доки закипить у чавунах вода, вона відпочине, а там навідається Варя, допоможе залити білизну у жлукті окропом. А ввечері повернеться додому Іван, вона візьме прача, й разом підуть до озера прати.
Ольга прокинулася від дикого крику Олесі. Підхопилася, побігла на галас. Посеред кімнати валявся перекинутий чавун. Серед пари стояла донька й щосили лементувала – її ноги були червоні.
– Мамо, я ошпарилася! – трясла руками від болю Олеся. – Я не хотіла! Я хотіла лише допомогти!
– Навіщо ти їх брала?! Хай вони згорять, ті чавуни! Господи, що ж робити? – заголосила Ольга.
На щастя, вчасно нагодилася Варя.
– Олесю, сонечко, ти можеш самостійно йти? – запитала Варя.
– Так, – крізь сльози промовила дівчина.
– Тоді негайно ходімо до Уляниди! – скомандувала Варя.
– І я з вами! – похитуючись, пішла за ними Ольга.
– Сиди вже вдома! – махнула їй рукою Варя. – Ми самі впораємося.
Вона взяла Олесю під руку, й дівчата пішли з двору. «Добра, лагідна душа у Варі, – подумала Ольга. – То в лісі пташенят, які випали з гнізда, підбирає та садовить на місце, то зайченя покинуте принесе з лісу та вигодує, щоб потім випустити на волю. Ладна всім допомогти, останню сорочку з себе зняти та комусь віддати. А так не можна… Розпестили її батьки далі нікуди. І як вона збирається жити далі?»
Улянида помастила обпечені місця на ногах Олесі якоюсь маззю, поклала примочки з трав, накрила ноги зволоженими рушниками. Потім дала дівчині випити трав’яного напою.
– Ходімо
Постілка – простирадло.
Жлукто – дерев’яна діжка без дна для замочування білизни.