Останній з могікан. Джеймс КуперЧитать онлайн книгу.

      Гейворд визирнув зі свого сховища і побачив те, що по праву можна було вважати чудом вправності й сміливості. Річка в одному місці змила м’який туф, так що утворився виступ не такий стрімчастий, як це зазвичай буває у водоспадах.

      Частина охоплених помстою ворогів наважилася кинутись у потік, прагнучи, подолавши бурхливу течію, досягти острівця, звідки не важко було б дістатися своїх жертв.

      Ледве встиг Соколине Око вимовити останнє слово, як із-за купи повалених дерев з’явилися чотири голови, а наступної миті він побачив іще одну, п’яту: дикун плив зеленою водою водоспаду, але не прямо до острова, а до безпечного місця. Він доклав страшенних зусиль і вже хотів схопитися за руку, простягнуту йому одним з його приятелів, аж коловорот потяг його із собою, спочатку підкинувши високо в повітря, а потім кинувши в жаску безодню. Шум водоспаду поглинув його дикий крик, а потім запала страшна тиша.

      Першим благородним пориванням Гейворда було простягти руку допомоги нещасному, але його утримала залізна хватка мисливця.

      – Вам, напевне, кортить накликати на нас вірну смерть, показавши мингам, де ми залягли? – суворо запитав Соколине Око. – Добре, що ми зберегли один набій. Насипте свіжого пороху на панівку ваших пістолів, бо водяний пил уже намочив попередній заряд. І приготуйтеся до рукопашного бою.

      Із цими словами Соколине Око всунув палець до рота і високо та протяжно свиснув. Могікани відповіли йому тим самим.

      Гейворд помітив, що з-за колод то там, то тут знову з’явилися голови, які відразу ж зникли, тільки-но він глянув на них. Невдовзі його увагу привернув тихий шум, і він побачив Ункаса, який підповзав до них.

      Соколине Око сказав молодому воїнові кілька слів делаварською говіркою. Для Гейворда то була хвилина гарячкового очікування, а мисливець скористався невеликою паузою, щоб прочитати молодому супутникові цілу лекцію про мистецтво володіння рушницею.

      – Рушниця з довгим стволом, виготовлена з хорошого металу, – розпочав він, – є найнебезпечнішою зброєю у вправній руці. Проте, щоб орудувати такою рушницею, потрібні сила, пильність і неабияка кмітливість. Тільки тоді можна оцінити всі її найкращі якості. Зброярі обмаль розуміються на своїй справі, коли беруться виготовляти короткі рушниці…