Адвокат із Личаківської. Андрій КокотюхаЧитать онлайн книгу.
страшний. Вам стане ясно, чому цей Франик Заремба до мене сікається. Через сестру.
– Я чув. Він вважає, що ви махлюєте. Не до кінця лікуєте її зуби, аби мала привід прийти ще.
Шацький ступив крок назад, тепер уже зміряв Кошового уважнішим поглядом, склав губи дудочкою, поцмокав, хитаючи при цьому головою, потому мовив:
– Як ви сказали? Махлюєте? Цікаво, тут не часто так говорять. Ви ж не місцевий, так? Ви приїхали до Львова, аби вас тут заарештували й кинули за ґрати у вогкий каземат. Та ще й до пари з Шацьким. Так?
– Не зовсім, – Клим не стримав посмішки. – Я взагалі не збирався потрапляти ані в поліцію, ані тим більше – в тюрму. Між іншим, тут не так уже і вогко. Я бачив справжні каземати, можете повірити.
– Австрійські тюрми, кажуть, не найгірші, – легко погодився Йозеф. – Хоча… Коли йдеться про місця, де людей тримають у неволі, не знаю, чи буде коректним говорити про якість перебування за ґратами. У Франції, у часи Луї Тринадцятого, здається, та й не тільки цього Луї, дворяни могли самі за себе платити, коли опинялися в Бастилії. Були б гроші – камера знайдеться.
Кошовий кивнув у бік забраного ґратами вікна.
– Отам – початок двадцятого століття, а не середина шістнадцятого. І не Франція.
– Прекрасно. То й що?
– Сьогодні в нас дворянин за ґратами – рідкість.
– Ви точно не підданий Його Величності Франца-Йосифа! – вигукнув Шацький.
– Взагалі-то ви маєте рацію. Але чому так вирішили?
– Видно, шановний. Шацький бачить і чує! У нас тут суд не розбирає, шляхетна постала перед ним особа чи низького походження. Усе залежить від того, в кого з підсудних кращий адвокат. Але якщо викрутитися не вийде, то прокурор уже не скупиться, вимагаючи покарання. Підозрюю, там, звідки ви приїхали, з інститутами правосуддя щось не так, я правий?
Кошовий укотре торкнувся пальцем ока, відповів:
– На жаль. Тільки, раз довіряєте тутешнім законам, чому боїтеся? Вас же іще не судили, як я розумію. Маю певне уявлення про ці процедури. І мене, і вас поки затримали. До з’ясування, так би мовити. Якщо ви ні в чому не винні, розберуться й відпустять.
– Щодо цього, шановний, у мене нема жодних сумнівів! – мовив Шацький. – Мене ображає сама підозра, за якою я тут! Я ж так і не пояснив, чому Франик Заремба сікається. Коли його сестра вкотре пожалілася, а суть її претензій до мене як до зубного лікаря ви чули, я мав необережність порадити тій пані вирвати собі всі зуби. Назавжди. І поставити вставну щелепу. Штучні зуби. Теж назавжди. Розмова була у присутності брата! Як думаєте, таке пробачається?
– Думаю, не завжди. – Клим знову не стримав посмішку.
– Так от, після того Заремба при потребі здатен повірити, що Йозеф Шацький ночами таємно солить людське м’ясо!
– Вас аж у такому звинуватили?
– Не виключено, що щось подібне попереду, – кивнув Шацький. – Поки що розмах не той. Мені закинули підпільні аборти. Уявляєте? Мені! Я двадцять років лікую зуби! У мене бездоганна репутація!