Лист незнайомої (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
корт він спокійно і впевнено відхилив. На його міцно стиснутих губах з’явилася гірка посмішка, яка ясно свідчила про те, що він не дасть себе більше обманювати.
– Краще я піду з вами на прогулянку, мамо, – сказав він із фальшиво зіграною привітністю й уважно подивився їй в очі. Ця відповідь явно їй не сподобалася. Вона трохи повагалася, ніби шукаючи правильну відповідь, а потім сказала:
– Чекай на мене тут, – і пішла снідати.
Едґар чекав. Але його недовіра ставала все більшою. Неспокій заволодів ним, і тепер він намагався знайти у кожному сказаному кимось із них слові ворожі наміри. Недовіра зробила його надзвичайно здогадливим. І замість того, щоб чекати у вестибюлі, як веліла йому мати, він вийшов надвір, до головного входу, звідки було видно і бічні двері. Щось у ньому запідозрило обман. Але вони більше не втечуть від нього. На вулиці він заховався за дровітнею, щоб стежити, самому залишившись непоміченим, як це робили герої його книг про індіанців. І десь за півгодини на його обличчі з’явилася задоволена посмішка – мати і справді вийшла з бічних дверей із букетом троянд у руках і в супроводі зрадника-барона.
Обоє здавалися щасливими. Невже вони вже зітхнули з полегшенням, раді, що втекли від нього і можуть залишитися наодинці зі своєю таємницею? Вони розмовляли й сміялися, збираючись на прогулянку лісовою стежкою.
Тепер настав сприятливий момент. Едґар вийшов широкими кроками з-за дров, ніби випадково опинившись на цьому місці, і невимушено пішов у їхній бік, повільно, дуже повільно, аби досхочу натішитися з їхнього збентеження. Обоє були вражені і обмінялися здивованими поглядами. Повільно, з награною невимушеністю, він підійшов упритул і уважно подивився на них.
– Он ти де, Еді, а ми тебе шукали всередині, – врешті сказала мати.
«Як нахабно вона бреше», – подумав малий. Але його губи не ворухнулися, надійно зберігаючи таємницю ненависті.
Усі троє розгублено застигли на місці. Кожен спостерігав за іншими.
– Ну що ж, ходімо, – розчаровано сказала мати і відірвала з букета одну з троянд.
Її ніздрі злегка тремтіли, а це завжди було ознакою роздратування. Едґар зупинився і зробив вигляд, ніби все це його не обходить, подивився у небо, зачекав, поки вони рушать із місця, і пішов слідом. Барон зробив ще одну спробу позбутися його.
– Сьогодні відбувається тенісний турнір. Ти колись таке бачив?
Але Едґар тільки зневажливо глянув на нього. Він не відповів, а лише склав губи, ніби збирався засвистіти. Таким було його рішення. Дитяча ненависть вишкірила зуби.
Небажана поява хлопця стала для матері та її шанувальника важким тягарем. Вони йшли попереду нього, як в’язні на прогулянці під пильним оком охоронця – міцно стиснувши кулаки. І хоча хлопець нічого не робив, його присутність з кожною миттю ставала все нестерпнішою. Він раз по раз кидав на них підозріливі погляди, вологі від сліз злості, застиглих в очах, був лютим і похмурим.
– Іди вперед! – раптом наказала мати, роздратована його постійним уважним прислуханням до розмови. – Не плутайся під