Лист незнайомої (збірник). Стефан ЦвейгЧитать онлайн книгу.
загостреній він знаходив у ній усі пороки сучасного буржуазного буття.
Цвейґ спершу взагалі не відчував себе австрійцем. 1914 року в журналі «Дас літераріше ехо» він опублікував замітку «Про «австрійського» поета», де між іншим заявив: «Багато хто з нас (а про себе самого можу сказати це з цілковитою певністю) ніколи не розуміли, що це значить, коли нас іменують «австрійськими письменниками».[9] Потім, навіть живучи в Зальцбурзі, він вважав себе «європейцем». Його новели та романи, щоправда, залишаються австрійськими за темою, зате «романізовані біографії», «Будівники світу» й інші твори документального жанру звернені на широкий світ. Але хіба не було й чогось австрійського в цій упертій спрямованості до людського універсуму, що нехтує державні та часові межі, в цій «відкритості» всім вітрам і всім «зоряним часам людства»? Адже «Дунайська імперія» видавалася чимось на зразок такого універсуму, принаймні його діючою моделлю: прообразом Європи, навіть усього земного світу. Варто було із Фіуме перебратися до Інсбрука, тим паче до Станіслава, щоб, не перетнувши жодного державного кордону, опинитись у зовсім іншому краї, серед іншого народу. І в той же час «європейця» Цвейґа тягло втікати від реальної габсбурзької вузькості, габсбурзької закостенілості. Тим більше в роки між двома світовими війнами, коли від великої держави залишився, за власними його словами, «тільки спотворений кістяк, який кровоточив із усіх вен».
Але дозволити собі розкіш не рахуватися з австрійською своєю належністю мислимо було тільки доти, доки хоч якась Австрія існувала. Ще створюючи «Казанову», Цвейґ мовби передчував це. «Старий citoyen du monde,[10] – пише він, – починає мерзнути в колись такій улюбленій безмежності світу й навіть сентиментально сумувати за батьківщиною». Одначе самому Цвейґу спершу знадобилося фізично її втратити, щоб по-справжньому знайти в душі. Ще до «аншлюсу» він жив у Англії, але на законних підставах, із паспортом суверенної республіки в кишені. Коли ж «аншлюс» відбувся, Цвейґ перетворився на небажаного іноземця без підданства, а з початку війни – на вихідця із стану ворога. «…Людині потрібна, – сказано у «Вчорашньому світі», – лише тепер, ставши бурлакою вже не з доброї волі, а рятуючись од погоні, я відчув це повною мірою, – людині потрібна відправна точка, звідки вирушаєш у путь і куди повертаєшся знов і знов». Так трагічними втратами заплатив Цвейґ за своє чуття батьківщини.
«Щодо наших поглядів на життя, – пише Цвейґ у «Вчорашньому світі», – то ми вже давно відкинули релігію наших батьків, їхню віру в швидкий і постійний прогрес гуманності; банальним уявляється нам, жорстоко навченим гірким досвідом, їхній близькозорий оптимізм перед лицем катастрофи, яка одним-єдиним ударом перекреслила тисячолітні здобутки гуманізму. Та навіть якщо це була ілюзія, то все ж чудова й благородна… І щось у глибині душі, незважаючи на весь досвід і розчарування, заважає повністю її позбутися… Я знов і знов підводжу очі
S. Zweіg. Vom «Österreichischen» Dichter. – «Das literarische Echo», № 17 (1914–1915), Hf. 5, S. 263.
Громадянин усесвіту (