Антологія української фантастики XIX—XX ст.. АнтологияЧитать онлайн книгу.
сходу сонця на подвір’ї, а Гапка пішла з батьками до їхньої хати.
Коли сонце було вже високо, приїхав Карпо. В хаті пусто. Зустрів одну тільки наймичку, яка прийшла з поля, побачивши, що повертається господар. Спитав у неї:
– Що тут сталося? Де моя жінка?
Наймичка оповіла йому, як все було. Карпо налякався й поблід.
– Вона мене загубила, – закричав і відразу пішов до чарівника Парамона.
Звістка про подію того самого дня розійшлася по всій околиці. В панському маєтку одні повірили, що то все робота сатани, інші ж сміялися, кажучи, що тут просто чийсь бешкет. Герасим повідомив про все священику, просячи щоб він цього ж дня освятив Карпову садибу, в якій поселився сатана.
Над вечір цікавий люд поприходив з усієї волості, щоб побачити тії дива.
Прийшов економ і з ним багато молодих та сміливих хлопців з маєтку, які, не вірячи в сатанинську силу, сподівалися, що зловлять якого-небудь бешкетника. Кілька з них, не зважаючи ні на що, навіть відчинили двері і хотіли увійти до будинку, але не встигли стати на порозі, як усі з криком кинулися назад, бо камінь луснув одного з них так, що хлопець ледь не знепритомнів. Люди відступили трохи далі від будинку, а каміння щораз то густіше сипало звідти.
Карпо від розпачу змінився весь і, мов очамрілий, проклинаючи дружину, сусідів і челядь, хотів увірватися в хату, але йому не дозволили. Парамон, що стояв поряд, шепотів щось, але своїми чарами вже не міг допомогти. Пан, опанований цікавістю, приїхав також і, не відважившись наблизиться до хати, наказав оточити садибу і чекав, який кінець буде цим жахам.
Священик учинив святий обряд і, коли зі свяченою водою хотів підійти до стін, умить весь будинок охопило полум’я, і будівля звалилася.
Здивований люд, дивлячись на таку помсту злого духа, здвигав плечима. На місці, де стояв будинок, тліло тільки вугілля і диміли головешки. Священик повертався додому, роздумуючи про безглузді вчинки своєї пастви. Парамон, відходячи‚ трусив головою і лаяв нещасного Карпа: «Добре, дурню: як постелив, так і виспався».
По всій околиці, у сільських хатах і в панському палаці, довгий час говорили про цю пригоду. Карпо невідомо де подівся після тієї страшної пожежі. Зник і вже більше не провідував ні своїх приятелів, ні тестя, ні жінки. Різне про нього думали. Одні міркували, що він злигався з лиходіями, які переганяли крадених коней. Інші селяни казали, що зустрічали Карпа зовсім безтямного, зачувши їхні голоси‚ він, як дикий, утікав у ліс.
Минуло кілька тижнів. Шукаючи качок, якийсь ловець ішов берегом озера. День видався хмарний, хвилі билися в берег. На піску біля самої води він ще здалеку побачив викинутий водою труп, якого хвилі вкривали піною. Важко було пізнати, чиє це тіло, але одяг і перстень на руці вказали на Карпа. Так нещасний скінчив своє життя. Без молитви і без священика там таки на березі труп закопали.
Гапка кілька років жила при батьках, від печалі і страху весь час хворіла. Після смерті батьків і вона згасла, як свічка. Царство їй небесне. В своєму благочестивому і цнотливому