Сповідь. Жан-Жак РуссоЧитать онлайн книгу.
блискучі плани наповнювали мою душу. Все, що я зустрічав, здавалось мені запорукою близького щастя. У будинках я уявляв сільські святкування, на луках – надзвичайно веселі ігри, уздовж річок – купання, прогулянки на човні, вудіння риби, на деревах – чудові плоди, а під їх тінню – солодкі побачення, на горах – чашки молока і вершків, чарівне безклопіття, мир, простоту, приємність іти, куди очі дивляться. Ніщо не проходило повз мою увагу, не викликаючи в серці якоїсь веселої картини. Велич, різноманітність, справжня краса видовища робили цю картину гідною розуму. Навіть марнославство домішувало сюди своє вістря. Таким молодим прошкувати Італією, побачити вже стільки країн, іти горами за Ганнібалом здавалося мені славою, неприступною для мого віку. До всього цього додайте часті, приємні зупинки, добрячий апетит і можливість задовольняти його; справді, мені не слід було соромитися, і в порівнянні з обідом Сабрана мій здавався мізерністю.
За все своє життя я не згадаю проміжку часу, такого вільного від турбот і прикрощів, як ті сім-вісім днів наших мандрів. Нам доводилося розміряти свій крок до кроку пані Сабран, і подорож обернулася не чим іншим, як довгою прогулянкою. Цей спогад залишив у мені щиру прихильність до всього, що до нього стосувалося, особливо до гір і до піших переходів. Я подорожував пішки лише в свої кращі літа, і завжди з великою втіхою. Згодом обов’язки, справи, необхідність возити багаж змусили мене зробитися паном і наймати екіпажі; разом зі мною увійшли туди важкі клопоти, прикрощі, труднощі, і тепер я відчуваю лише потребу приїхати, тоді як раніше у своїх подорожах я почував задоволення від самої ходьби. Довго я шукав у Парижі двох товаришів з такими самими смаками, які пожертвували б кожен п’ятдесятьма луїдорами зі свого гаманця і роком свого часу, щоб разом обійти пішки всю Італію, у супроводі одного слуги, який ніс би мішок для нічлігу. Багато хто, очевидячки, був у захваті від цього проекту, але глибоко в душі всі вважали його надхмарним палацом, про який часто базікають, не бажаючи дістатися до нього. Пам’ятаю, що я палко говорив про цей проект із Дідро і Ґріммом,[27] і мені вдалося розпалити їхню фантазію. Якось раз я подумав, що справу зроблено; але все звелося до бажання здійснити подорож на папері, у якій Ґрімм не вигадав нічого забавнішого, як змусити Дідро скоїти купу непривабливих вчинків, а мене замість нього віддати до рук інквізиції.
Я шкодував, що ми прийдемо у Турин вже незабаром, але радів, що побачу велике місто, і сподівався швидко знайти в ньому гідне місце для себе. Честолюбство вдаряло мені в голову, і я вже бачив, як я нескінченно піднісся над колишнім становищем підмайстра, навіть і не думаючи, що невдовзі опинюся набагато нижче, аніж був.
Перш ніж іти далі, я мушу вибачитися перед читачем чи виправдати себе за безліч нецікавих для нього подробиць, які я допустив і допускатиму далі. Я вирішив показати публіці всього себе, і тому ніщо з мого життя не повинно залишатися темним або прихованим від неї; я постійно