Обитель героїв. Генри Лайон ОлдиЧитать онлайн книгу.
ліцензія найму дійсна до… Джеймс Рівердейл, віконт де Треццо… Кристофер Форзац, маг… Санчес Панчоха, експерт із запірних пристроїв… Герман фон Шмуц, з Міельських Шмуців…
Овал Небес!
Барон заново перечитав останній запис. Збіг? Випадковість?! Крива усмішка спотворила рот Конрада, і нервовий тик цього разу був ні до чого. У збіги й випадковості обер-квізитор першого рангу вірив ще менше, ніж у забобони.
Зниклий безвісти пожилець «Притулку героїв» Герман фон Шмуц, доводився баронові рідним племінником.
Дехто з товаришів по службі чи, скажімо, з каторжан Тінжерських каменоломень, серед яких зустрічалися колишні клієнти барона, міг би підтвердити: Конрад Зануда вміє тримати удари долі. Тільки дуже уважний спостерігач помітить, як твердіють на мить риси обличчя, як здуваються, щоб відразу опасти, жовна на вилицях; і складка між бровами, дуже каверзна, якщо ви дбаєте про відсутність зморшок, наливається кров'ю, стаючи схожою на каліграфічно виписану літеру «швах».
На щастя, уважних спостерігачів, так само як товаришів по службі й каторжан, поруч не виявилося. А за мить обличчя фон Шмуца набуло звичайного, замкнено-буркотливого виразу. Він відклав список і задумався, втратив на якийсь час будь-який інтерес до навколишнього.
Судячи з усього, в момент нападу чудова шістка перебувала в Білій залі. Звідти гості зникли – живі або мертві. Якщо відкинути версію «внутрішньої» бійки, виникає інший варіант: у пожильців була якась спільна справа, котра, м'яко кажучи, виявилася не до смаку таємничим лиходіям. Але уявити собі справу, здатну об'єднати настільки різношерсту компанію? І логіка, і уява відмовляли категоричніше, ніж цнотлива панна – підступному спокусникові. Ну, скажіть, що спільного між повнолітньою гуртівницею, віконтом де Треццо, експертом із запорів і племінником обер-квізитора, дипломованим стратегом-універсалом?!
– Усі вони – лицарі Ордену Зорі, пане барон. Квестори цього сезону.
Барон обернувся так рвучко, що повітря довкола нього, здавалося, закрутилось маленьким смерчем.
– Хто пропустив?!
Запитуючи, Конрад демонстративно дивився повз струнку пані середнього віку, яка проникла в готель вочевидь недозволеним, не сказати б злочинним шляхом. Мало того, що якийсь тюхтій з лікторів проґавив гостю; мало того, що ця особа дозволяє собі переривати чужі міркування, то вона ще й вища за барона на цілі півголови! Незважаючи на підбори й гордовиту поставу фон Шмуца! Правда, замшеві черевички незнайомки також мали досить солідний підбор, а капелюшок – тулію у формі башточки, але хіба в цьому справа? Хтось зараз поплатиться за неуважність! І обер-квізитор знає, хто саме: он треться у дверях, бельбас, пітніє від страху.
– Прошу вас, не гнівайтеся. У лікторів не було вибору.
– Он як, пані? Не було вибору?!
Лютий погляд пропав даремно: дама посміхалася без виклику, але з гідністю.
– Звісно, ваша світлосте. Дозвольте відрекомендуватися: Генрієтта Кукіль, м. н. к., вігіла Тихого Трибуналу.
Вона