Українська драматургія. Золота збiрка. Иван КотляревскийЧитать онлайн книгу.
– к ним поползновенiя. Ти одна заложила єму позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.
Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.
Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже – теє-то як його – полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая – теє-то як його – благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi – теє-то як його – без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе – движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй – з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi – теє-то як його – розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить – теє-то як його – мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?
Наталка (поет).
Видно шляхи полтавськiї i славну Полтаву,
Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.
Не багата я i проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити i носити воду.
Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний – тобi треба не мене, сiльськую.
(По окончании пения говорит.)
Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре iм’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…
Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показывает мины на лице.
Наталка и возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.
Дiд рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Дядько рудий, тiтка руда,
Брат рудий, сестра руда,
I я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.
Ой по горi по Панянцi
В понедiлок дуже вранцi
Iшли нашi новобранцi;
Поклонилися шинкарцi;
А шинкарка на них – морг:
«Iду, братики, на торг».
Iшли ляхи на три шляхи,
А татари на чотири,
Шведи-враги поле вкрили;
Козак в лузi окликнувся —
Швед, татарин, лях здригнувся,
В дугу всякий iзiгнувся.
По мере приближения выборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.
Возный. Чи се – теє-то як його – нова пiсня, пане виборний?
Выборный. Та се, добродiю (кланяется), не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, – вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.
Возный. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете – теє-то як його?…
Выборный. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так уже, знаєте, не без того, – випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки