Вогнем і мечем. Генрик СенкевичЧитать онлайн книгу.
твору, де всі перегини спрямовані на свого роду лікування психологічних комплексів. Настрій польського суспільства через двадцять років після січневого повстання був аж надто сповнений зневіри у власні сили, критицизму щодо минулого, пошуку національних вад.
У 80 – 90-х роках ХІХ століття стався антипозитивістський злам. Культурний дискурс епохи можна визначити словами: збереження, захист (з цензурних міркувань не можна було прямо говорити про відродження державності), народ, нація, національна ідентичність. На цьому полі зіткнулися дві концепції збереження поляків як нації: позитивістська, яка вбачала шляхи збереження національної ідентичності та нарощування сили опору проти загарбників через цивілізаційний розвиток та демократичні суспільні зміни, і консервативна, що черпала зразки до наслідування в минулому, в традиції, головна цінність котрої вбачалася в державному існуванні нації. Консерватори користувалися історично забарвленим патріотичним лексиконом, а також репертуаром з національної та романтичної міфології. На їхню думку, релігійні почуття, історична традиція та національні звичаї становлять силу суспільства і тільки вони могли на той час морально зміцнити поляків. Таким чином, аби зіграти на народно-патріотичній струні, потрібно було однозначно показати зовнішні загрози і силу національного опору в умовах катастрофи. Адже для нації, яка не мала власної державності, а відтак і школи, «історичний роман міг бути антидотом, протиотрутою від дії чужого шкільництва…»[7] Так само Сенкевича сприймали і в часи ПНР – як виявлення свого роду протесту проти системи. У 40 – 60-ті роки вчені розгорнули цілу кампанію на захист письменника, і в результаті в період активного будівництва соціалізму вийшло повне академічне видання творів Сенкевича! Тільки в сучасній Польщі шалена популярність Сенкевича у зв’язку з суспільними змінами дещо зменшилася: від патріотичних емоцій поляки перейшли до більш вдумливого прочитання своєї класики.
Надзвичайно вдалою була ідея історичного роману, який би звертався до минулого з чіткою тенденцією на створення великого і драматичного міфу минулого Речі Посполитої і намаганнями по змозі правдоподібно реконструювати історію XVII століття і тим самим воскресити її художньо-емоційною силою літератури. І тут є очевидними секрети письменницької майстерності Сенкевича. Його історичні картини виходили такими переконливими для польського читача тому, що були відображенням не стільки і не тільки минулого, а насамперед національної історичної свідомості. Автор, за його власними словами, намагався при зображенні предків «перевтілитися в їхній спосіб мислення» показати, що народ є «спільнотою багатьох поколінь, спільнотою живих і мертвих». Аналізуючи мемуари Пасека, Сенкевич писав: «Ми розуміємо цю душу через певного роду атавізм, бо ми люди однієї крові і кості…» Таким чином, роман «Вогнем і мечем» опинився в контексті польського
J. Krzyżanowski Twórczość Henryka Sienkiewicza. – Warszawa: PIW, 1976. – S.111–112.