Вогнем і мечем. Генрик СенкевичЧитать онлайн книгу.
з байдака на байдак, граючись нею, ніби м’ячем, поки, після незграбного кидка, вона не впала у воду.
Лишались іще німці, з котрими впоратися було важче, бо регімент складався з тисячі старих жовнірів, які мали досвід багатьох воєн.
Щоправда, бравий Флік загинув од руки Кречовського, та із командирів у регіменті лишився Йоганн Вернер, підполковник, ветеран німецької війни.
Кречовський був майже впевнений у перемозі, позаяк німецькі байдаки зусібіч оточені були козацькими, та він хотів зберегти для Хмельницького такий чималий загін незрівнянної й чудово озброєної піхоти; ось чому задумав він вступити з німцями в переговори.
Якийсь час здавалося, що Вернер не буде опиратися, він спокійно вів бесіду з Кречовським і уважно вислуховував усі обіцянки, на котрі віроломний полковник не скупився. Недоотриману платню мало бути негайно й за час, що минув, і за рік наперед повністю видано. Через рік кнехти, за їхнього бажання, могли піти хоча б навіть і до коронного табору.
Вернер, вдаючи, що обмірковує запропоноване, сам тим часом тихо наказав човнам спливтися таким чином, щоб утворилося тісне кільце. По колу цього оточення в повному бойовому строю, з лівою ногою, для провадження пострілу виставленою вперед, і з мушкетами біля правої кульші, вишикувалася стіна піхотинців, людей високих і сильних, одягнених у жовті колети й такого ж кольору капелюхи.
Вернер з оголеною шпагою в руці стояв у першій шерензі й зосереджено розмірковував.
Нарешті він підвів голову.
– Herr Hauptmann![72] – сказав він. – Ми згодні!
– І тільки виграєте на новій службі! – радісно вигукнув Кречовський.
– Але за умови…
– Згоден на будь-яку.
– Якщо так, то гаразд. Наша служба Речі Посполитій завершується в червні. З червня ми служимо вам.
Прокляття зірвалося було з уст Кречовського, одначе він стримався.
– Чи не жартуєте ви, пане лейтенант? – запитав він.
– Ні! – флегматично відповів Вернер. – Солдатський обов’язок вимагає від нас не порушувати договору. Служба завершується в червні. Хоча ми й служимо за гроші, та зрадниками бути не бажаємо. Інакше ніхто не захоче нас наймати, та й ви самі не довірятимете нам, бо хто поручиться, що в першій же битві ми знову не перейдемо на бік гетьманів?
– Чого ж ви тоді хочете?
– Щоб нам дали піти.
– Не буде цього, божевільний чоловіче! Я вас усіх до одного перебити звелю.
– А своїх скільки втратиш?
– Жоден з ваших не втече.
– А від вас і половини не залишиться.
Обидва говорили правду, тому Кречовський, хоча флегматичність німця всю кров розпалила в ньому, а лють ледве не душила, бою починати не хотів.
– Поки сонце не піде із затоки, – крикнув він, – подумайте! Потім, знайте, звелю курки торкнути.
І поспішно відплив у своєму човнику, щоб обговорити стан із Хмельницьким.
Потяглися хвилини очікування. Козацькі байдаки
Пане отаман! (нім.)