Сині етюди. Микола ХвильовийЧитать онлайн книгу.

      …Сосни гудуть-гудуть…

      – Чого так сосни гудуть?

      – Хуртовина. Вітри.

      Ох ви, сосни мої – азіятський край!

      …Школа, клас.

      Дітвора співає:

      – Ніхто не дасть нам ізбавлення: ні туз, ні дама, ні валет…..Наталя Миколаївна стурбована. Наталя Миколаївна біжить:

      – Боже мій, діти! Не можна так співати: це ж пісня державна! Наталя Миколаївна скінчила прогімназію – то так далеко! – Нестір – сторож:

      – …Миколаївно! А хіба вже, мать, нема!

      – Ах, Несторе! Боже мій! Чого ви турбуєтесь?.. Я як-небудь… Вона… «як-небудь». Нестір:

      – Ох, Миколаївно! Святий ви чоловік. Потому, як мені уздрівається: забули про нас буржуази… Пожалуйте, махорочки…

      Закурюють.

      …Нафти нема. Ночі довгі, як степові дороги на великій рівнині. На холодній печі, в ганчірках – фунт сухарів у кутку і старе тіло. А ще старе біля порога: Нестір.

      Тоді сни… А може, таємна ява?

      – …у другому двадцятого століття, двадцять років тому він приїхав, бадьорий і радісний, як сама юність.

      Стояв вересень. Стояли блакитні далекі простори. Тоді обрій цвів гарячими маками, і облітали пелюстки, і обгортали мозок.

      На серці співала струнка, біла, як молоко, береза: у неї пишні молоді перса, у неї золоті кучері…[55]

      …Над архіпелагом осель, у м'ятову даль линула березова пісня.

      …І курів далекий обрій, і пахли в мріях мальтійські мандарини й африканський мигдаль.

      – …Наталочко! Моє миле котятко! Я ввесь дзвеню цукровим троском… Там, десь, на Великих Зондських, на вулкані Смеру. Наталочко! Моя зелена наядо!

      Тоді кипіла скажено друга молодість, тоді не вірила, що йде тридцята весна, бо в очах темніло, а під ягодою тугої перси ревли від солодких мук отари самців.

      Вона:

      – …Олексо! Мій божевільний! Я п'янію… Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!

      …Мчався багряний олень по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!