Найкраща поезія. Янка КупалаЧитать онлайн книгу.
весь би світ пожер.
Дивиться страшно на ту силу,
Що гине в путах-ланцюгах.
Ах, краще вже лягти в могилу,
Ніж знати цього світу жах!
І ходиш, наче спопелілий,
І крикнути хотів би ти,
Та так, щоб світ здригнувся цілий:
Де правду, волю де знайти?!
А сурми грають клич до бою,
Вітри розносять їхній дзвін.
Той поклик піснею палкою
Відлунює з усіх сторін.
З0 березня 1906 р.
ПОЕТАМ
Поети вчать, як треба жити,
Багатим бути, а самі ж
І на підошви заробити
Не вміють нещасливий гріш.
Натхнені добрістю й красою,
Оспівують блаженний рай.
Та ситий піснею самою
Не будеш ти, хоч як співай.
Тихіше, милі! Міру мати
Повинні співи голосні,
Бо вік наш хитрий – оплювати
Готовий почуття й пісні.
31 січня 1906 р.
НЕ КЛЯНІТЕ МЕНЕ
За печальні пісні
Не кляніте мене,
Бо ж і так у вогні
Моє серце сумне.
Кров од болю кипить,
Мучить мука німа,
Ні на мент, ні на мить
Сну про щастя нема.
Я не можу здолать
В серці горя й жалю,
Шум плачів і проклять
Я думками ловлю.
Я не можу знести
Цей гидкий маскарад, —
Співи щастя вести,
Як ридає мій брат.
Скільки горя і сліз
Бачу всюди й завжди,
Скільки сам переніс
Я нещастя й біди!
Он стоїть удова,
В зорі смуток-туман,
В струп’ї вся голова,
А на плечах – лахман.
Руку, мов неживу,
Простягає мені:
«Пожалійте вдову,
Згинув муж на війні!».
І тут сльози – кап-кап!
Доле, не доведи…
Що ж ти, брате, ослаб, —
Кпи з чужої біди!
Ось гуляє багач,
Аж палата дрижить,
А під брамою плач —
Там сирітка стоїть.
Стужа нею трясе,
Мов нагайкою тне,
Вітер скарги несе
І квиління сумне:
«Тут проходив народ,
Молоді та старі,
Проти гніту й знегод
Тут ішли бунтарі.
Тато з ними пішов —
І донині нема…
Стигне з холоду кров,
Сипле снігом зима.
А мене багатій
Вигнав з хати на сніг,
Де ж ти, батечку мій,
Де знайду я нічліг?!»
І тут сльози – кап-кап!
Доле, не доведи…
Що ж ти, брате, ослаб, —
Кпи з чужої біди!
Знову стогін… Жебрак
Під вікном, наче тінь;
Без ноги, неборак,
Повен жальних болінь.
Він стискає п’ястук,
Тягне пісню хрипку, —
Скільки злигоднів-мук
Пережив на віку:
«Відробив я панам,
Відслужив сорок літ, —
Став на службу дитям,
А сьогодні я – дід!
Гарував я щодня,
Не