Перемудрив. Панас МирнийЧитать онлайн книгу.

      Вихід V

      Молодиця(бере за голову дівчинку і, нахиляючи, шепче). Проси.

      Дівчинка. Паноцьку!

      Молодиця. Паночку-лебедочку! І помилуйте, і пожалуйте!

      Храпко (озирнувшись, плює). Тьфу! Якого ви чорта? Аж злякали – дивись!

      Дівчинка (становиться навколішки). Паноцьку! помилуйте.

      Молодиця. Ой, лишенько наше! горенько тяжке! Помилуйте, паночку…

      Храпко (стоїть, дивиться. Спокійно). Ну, ще!.. Ну, що ще далі буде? Ну-ну!..

      Молодиця. До вашої милості, добродію. Помилуйте нас… Діточки малі… їсти нічого…, А він пішов, сучий син!., закрився очима й плечима., швендяє там по чужих краях… А тут посліднє добро беруть… хату цінують… Помилуйте нас і пожалуйте! (Становиться на коліна, плаче).

      Дівчинка. Паноцьку! помилуйте.

      Храпко. Та якого ви чорта до мене? Не реви, а толком кажи!

      Молодиця. О горенько наше нежданне! Пропала я, бідна, з малими діточками!

      Храпко (сердито). Та не скавучи, кажу. Кажи: чого тобі треба?

      Молодиця(з плачем). Боже мій! Хату продають… Мою таки хату, батьківську цінують!

      Храпко. Хто цінує? За що цінує?

      Молодиця. Та я й сама не знаю, що він, розсучий син, наробив… У кого там гроші брав… де він їх дівав… А тепер моє добро… добро моє пропадає! (Плаче).

      Храпко. Хто такий розсучий син?

      Молодиця. Чоловік мій, бодай йому добра не було!.. Він, каторжний, щоб його зашморгнуло там, клятого!