П’яниця. Панас МирнийЧитать онлайн книгу.
усі ліски, садки, калюжки, людей, і ввічливих, і привітних, – всього йому стало шкода і страшно, до чого тепер його споряджали… Все те, що було, стало ззаду його, привітно хитало головою, прощалось, усміхалось і манило до себе. А там? Напереді?… Невідомість закутала його туманом, страх повив своїм холодом. І гірко плакав Іван Микитович разом з своєю матінкою…
Геть вже за північ полягали спати. Плачем та журбою Іван Микитович так був виморений, що зразу заснув. Старий теж незабаром захріп. Одна тільки Марина Костянтинівна не змикала ні на волосину очей за всю ту ніч… То їй було душно – вона розкривалася; то здавалося, що Іванко прокинувся, – вона схоплювалася, прислухалася… Не чутно нічого, тільки хропе Микита Іванович та миша у кутку скребе… «Прокляті коти! – думає вона. – Скільки їх, а миші трохи під ногами не бігають!..» І скреботня мишача давить їй на душу, а писк сипле морозом по всьому тілу. Марина Костянтинівна здригує і шика. Миша затихла… У хаті темно, як під землею, і тільки одно харчання Микити Івановича розкочується в тій темноті та коли-не-коли цвірконе цвіркун у кутку і немов шпигоне у серце Марини Костянтинівни. «Отже йому і спиться, і байдуже – хропе собі!..» Сльози починають навертатися на очі, і, тихо зливаючи їх, падає знеможена Марина Костянтинівна лицем у подушку…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.