Груші в тісті. Юрий ВинничукЧитать онлайн книгу.
успішність виступив на обласному з’їзді комсомолу. Якась підла душа підсунула справжній звіт про успішність педагогічного факультету секретарю обкому комсомолу. Ясна річ, цифри і близько не співпадали з тими, які подав я. Домбровського висміяли, продемонструвавши на прикладі лише одного факультету, яка нісенітниця криється у його звітах.
До всіх моїх негативних рис я ще виявився злісним прогульником, бо відпрошувався у старости з пар начебто для того, щоб зібрати статистику успішності, а насправді усіх дурив. Домбровський негайно зібрав комітет комсомолу, доповів про мою негідну поведінку і запропонував мене з комітету звільнити. Я вже навіть подумав, а чи не збираються мене взагалі вигнати з комсомолу? Цього я щиро не бажав, бо виліт із комсомолу автоматично переходив у копняк з інституту. Але, на щастя, усе тим і завершилося. Я позбувся нудного обов’язку і дихати стало відчутно легше.
А що в моєму житті одна біда ніколи самотою не трапляється, а тягне за собою іншу, то на додачу я вляпався у ще одну смішну пригоду.
Незабаром після мого виключення з комітету комсомолу в інституті затіяли танці. На танці я ходив з Ярком, моїм сусідою, старшим за мене на три роки. Ярко вчився на історичному. Там у них підібралася тепла компанія осіб, які радо заливали за комір. На відміну від філологічного, хлопців і дівчат там було порівну.
З Ярком ми товаришували з дитинства. Якось він мені заїхав по писку і перебив носа. Проте це не захитало нашої дружби. Через кілька років мені вже носа доправили в одній із бійок у Львові, і я навіки втратив свого чудового римського носа – гордість усіх Винничуків. В той час, як я міг обмежитися склянкою вина, Ярко випивав дві пляшки шмурдяку, тому частенько мені доводилося не тільки провадити його додому, а й витягати із всіляких шарпанин, у які він охоче влазив. Заливаючи у себе великі порції алкоголю, Ярко проте дотримувався традицій римських патриціїв і в особливо натхненні хвилини, запхавши собі два пальці в горлянку, повертав земні дари туди, звідки вони прийшли. Після того він міг продовжити почате.
По суботах ми з Ярком ходили на танці, які відбувалися у багатьох місцях – у Будинку офіцерів, у спортзалі, у парку і в інститутах. Перед кожними танцями ми відвідували «Бомбей», випивали по склянці «Сонцедару» – причому залпом, бо інакше б воно не полізло, – і закушували вінегретом.
Саме тиждень перед тим ми з ним побували на танцях у спортзалі. Там Ярко в п’яному стані почав діставати якусь дівчину, це не сподобалося її кавалерові і він спустив Ярка по сходах. Не без утіхи я поспостерігав за цією сценою, вважаючи її навіть недостатньою компенсацією за свого носа. Коли Ярко, звівшись на ноги, посунув знову до зали, я не став його стримувати, мирно чекаючи під сходами. Скотившись удруге, він уже втратив свій агресивний дух і, випустивши бойовий крик ірокезів, виблював тарілку вінегрету, драглів та пляшку вина на підлогу. Тепер нам не залишалося нічого іншого, як негайно ушитися, поки нас не загребла міліція.
Протверезілий Ярко всю дорогу пояснював мені, що він міг би зробити з тим примітивним гандоном, якби був