Руфін і Прісцілла. Українка ЛесяЧитать онлайн книгу.
не до душі писання ваших
учителів. Мене той стиль простацький,
безладдя в доказах і рабство думки
аж до живого серця порива!
Парвус.
Якби ти прочитав хоч би оце,
(показує на рукопис)
то, певне б, не одваживсь так казати.
Руфін.
Що ж се за твір?
Парвус.
Се лист один… відповідь
філософові Цельзові од нас[4].
Прісцілла се переписати має.
Я їй лишу, то можеш прочитати.
Руфін.
Я дуже високо ціную Цельза
і думаю, що навіть вороги
йому відмовить шани не повинні,
бо твір його не пахне ні болотом,
ні кров’ю, як здебільшого буває
у ваших супротивників. Се ж правда?
(Не завважаючи, що Прісцілла й Парвус вмисне перемовчали.)
Дозволь мені поглянуть на листа.
(Бере у Парвуса рукопис, читає кілька хвилин, потім – до Прісцілли.)
Скажи, Прісцілло, ти читала сеє?
Прісцілла.
Єпископ нам усім читав уголос.
Руфін.
Не розумію, як могла ти взятись
сю погань переписувать.
Прісцілла.
Руфіне!
Руфін.
Та як же маю я назвать болото
як не болотом? Тут уже немає
і того талану, що в листах Павла
усе-таки просвічує крізь нелад,
і грубу форму, й забобони всякі.
Тут доказу ні одного. Ні факту,
ні рації поважної, все «чуда»
такі, як перегін в свиней бісів,
та ще якісь рогаті силогізми,
позичені в софістів з передмістя.
Парвус.
Що з того, що у Цельза тії «факти»
нанизані на ниточку, мов перли
дешеві на торзі, – вони фальшиві!
Прісцілла.
Що з тих «поважних рацій», як не можуть
вони ні одного створити дива
у людських душах так, як то створили
перекази чудові галілейські,
що цвітом невмирущим зацвіли
серед пустині людського невірства?
Руфін (все дивлячись у рукопис).
Ти ж тільки слухай, що се за слова
(читає)
«гадючий виродку», «нащадку пекла»,
«душе смердяча»…
(Опускає рукопис.)
бридко вимовляти.
Наперчено, немов погана юшка!
То се така лагідність християнська?
То се така свята премудрість ваша?
Парвус.
Ні, се такий вогонь святого гніву!
Ні, се таке святе безумство віри,
що не дає нам, християнам, бути
такими, як філософ Цельз премудрий!
Прісцілла.
Він справді ні холодний, ані теплий,
як дерево, сухий, зовсім ніякий.
Парвус.
Волію я мучителя Нерона
над ворога такого, що вбиває
не тіло, тільки дух, що роз’їдає
нам
відповідь / філософові Цельзові од нас – йдеться про трактат Орігена «Проти Цельса». Оріген (182..185–251..255 рр.) – відомий апологет раннього християнства, пізніше визнаний єретиком. Довідка про нього та російський переклад трактату – в бібліотеці Якова Кротова.
Трактат написано десь у 244..249 рр. Книга Цельса не збереглась, вона відома тільки з цитат Орігена. Про самого Цельса теж не збереглось ніяких відомостей, окрім тих, що подає Оріген (а він, у свою чергу, не дуже добре уявляв собі особу свого опонента). Згідно припущень, Цельс був сучасником імператора Марка Аврелія і написав свій твір у 177..178 рр.
Коли се правда, Оріген зібрався з відповіддю допіру через 70 років, коли це стало безпечним. (Так і Володимир Солоухін заходився критикувати погляди Володимира Леніна через оці 70 років).
Отже, натяк на Орігена є сильним анахронізмом у драмі, яка в цілому відноситься до 2 половини 2 ст. н.е. (умовно можна віднести її до доби гонінь на християнство за Марка Аврелія). Я витратив на читання Орігена рівно стільки ж часу, що й Руфін, але ніяких особливо лайливих виразів проти особи Цельса не знайшов.