Мізантроп. Жан Батист МольєрЧитать онлайн книгу.

      До жартів не мастак,

      Нікого жалувать не хочу аніяк.

      Зболіли очі вже, і при дворі, і в місті,

      Звичаї бачивши гидотні та нечистії

      Бере нудьга мене, пече мене одчай,

      Що наоколо люд зіпсований украй,

      Що всюди, де поткнусь, – брехня, лукавство, зрада,

      Та підступи бридкі, та лестощів принада.

      Несила! Гнів кипить! Я весь немов горю

      І цілий світ ладен покликати на прю.

      Занадто ви вдались, філософе, в досаду,

      На все озлившися і смішно, і без ладу.

      Братів ми з вами тих нагадуєм тепер,

      Що в «Школі для мужів» намалював Мольєр…

      Там…

      А, лишіть свої безглузді порівняння!

      Та ні-бо, – ви свої покиньте нарікання.

      Чи ж переробите натуру ви людську?

      А як одвертість вам припала до смаку, —

      Скажу, не криючись: з химери цеї всюди

      Плечима знизувать і кпити будуть люди,

      А хіть до осудів нестримана така

      Вам тільки дасть ім’я смішного дивака.

      То й добре, лихома! Я радий цьому, радий!

      Чого ж хотіти ще з мерзенної громади?

      Та тільки гнів мене несвітський би схопив.

      Коли б розумного я слави в них зажив.

      Виходить – ворог ви всьому земному роду?

      Так, я ненавидячу безмірно цю породу!

      Скажіть: невже-таки між смертними всіма

      На жадні винятки і місця вже нема?

      Запевне, є й тепер особи, гідні шани…

      Hi! Осоружні всі, на кого око гляне:

      Одні – що у гріхах купаються бридких,

      А ті – що ставляться поблажливо до них.

      Того шляхетного обурення не мавши.

      Що вчинки нам лихі будити мають завше.

      Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!

      Таже діла його відомі добре всім.

      Хоч маска на виду, але й з-під маски знати.

      Що може кожного він зрадити, продати.

      Вимовні погляди і солодощі слів

      Хіба наївних лиш одурять новаків.

      Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.

      У панство брудними пропхався він шляхами, —

      І знавши, за яку придбав собі ціну

      Тепленьке місце він і розкіш голосну.

      Честь ображається, сумління червонів.

      Складіть позаочі, які лиш на землі є,

      Па нього прикладки, поганцем назовіть.

      Назвіть дурисвітом, – ніхто не захистить.

      Бо шану має він облудну і нікчемну.

      А гляньте, як усі його вітають чемно.

      Як усміхаються, розточують слова!

      Як чесним людям він посади вирива!

      А! Серце крається од муки і страждання

      З того ганебного підлоті потурання, —

      І часом я ладен в пустиню утекти

      Від галасливої людської суєти.

      Ох боже! Не страшіть неласкою такою

      І над натурою ви згляньтеся людською.

      Хоч