Сава Чалий. Іван Карпенко-КарийЧитать онлайн книгу.
ж, без Медведя.
Грива. З Медведя добрий був би ватажок.
1-й чоловік. Еге.
Гаврило. Як скаже що, то зараз і послухаєш.
Грива. Добре слухаєм: звелів же сидіть тихо, а ми гомонимо.
Мовчать. Тиша який час. Хтось кашлянув.
Грива. Не кашляй!
Легкий сміх.
Ява V
Ті ж і Медвідь.
Медвідь. Корчму минули. Та не мине нас, братці, лиха година! Це Потоцький з волохами своїми прийшов провчити нас за те, що ми не хочемо платити чинш.
Всі. От і діждали.
1-й чоловік. Пропащі ми!
Гаврило. Закатує.
Микита. Я піду назирці за ними, коли що трапиться - дам звістку, а ви тут Саву дожидайте!
Ява VI
Ті ж і Сава Чалий, одягнений по-запорозькому, а з ним дві баби, одягнені бідно, замучені.
Медвідь. І ждати не прийшлось.
Всі (один одному тихо). Сава, Сава, Сава!
Сава. Я, пани-браття!
Микита вийшов.
Сава. Чи поховалися сюди, як від шуліки горобці, а чи на раду всі зібрались?
Медвідь. Зібралися на раду, пане отамане, а тим часом і шуліка в село прилетіла.
Чалий. Сюди прилетіла, а звідсіля, може, не полетить. Тепер там, біля двору, мій побратим Гнат Голий з десятком добрих молодців Потоцького чатує, а завтра вже пошмалим крила.
Медвідь. Коли б же то!.. А це що за молодиці?
Чалий. Не знаю. Я тілько що зустрів їх, ховались тут, в яру, і вспів дознатись тілько, що в Лебедин з Немирова тікають. Ну, розкажіть, що робиться в Немирові у вас?
1-а молодиця. Ох, лебедики, бодай і не казать, нема у нас в Немирові ні права, ні суда, нема кому і пожалітись:до пана вельможного, до самого гетьмана Потоцького не можна доступитись, а шляхта урядова, особливо пан Жезніцький, робить те, що сам захоче. Не буду вже розказувать за других, а скажу тільки про себе: сина мого, єдиничку, Гаврила Гуску,- це таке прізвище у нас,- пан Жезніцький повісив.
Всі. Ирод!
Чалий. Що ж син твій зробив лихого, що так покарано його?
1-а молодиця. Він швець, син мій Гаврило, швець, лебедику. Гарний швець, швець на весь Немирів; такого шевця нема ніде… Вже як пошиє кому чоботи, то і скидаючи, і взуваючи дякують. Еге. А пан Жезніцький признав його за гайдамаку! "Ти,- каже,- чоботи шиєш гайдамакам!" Чи він же знає, кому шиє? Чи ксьондз, мої лебедики, чи гайдамака, чи пан, чи свинар, йому усе одно - шиє! Побий мене бог, шиє, і гарно шиє: чи свинар, чи пан - шиє однаково!
Чалий. Та як же так, ні з сього, ні з того - гайдамака?!
1-а молодиця. Ні, лебедику, ні, мій голубчику,- і з сього, і з того! Правду кажу, як перед богом,- і з сього, і з того! Пан Жезніцький звелів пошить собі чоботи, хороші чоботи, козлові. І пошив мій син йому чоботи, настоящі козлові, хоч би й гетьманові, такі гарні. І запросив мій син п'ять золотих за ті чоботи - козел і весь набор панів, а тілько дратва та ще підкови, гвозді і шитво - і за все п'ять золотих. А пан Жезніцький розгнівався, каже: "Ти за честь повинен мати, що мені чоботи пошив, а ти п'ять золотих, гайдамако, правиш? У тюрму його!" Було б уже віддать йому ті чоботи, а Гаврило розгнівався,