Микола Джеря. Іван Нечуй-ЛевицькийЧитать онлайн книгу.
держиться хати, а то яка з неї буде робота вдень? Кунятиме над роботою цiлий день.
— Чи вже ж ти оце вночi бiгала з заступом за колючками?
— А хоч би й бiгала, що тобi до того? Чого це ти все оступаєшся за неї, наче вона твоя жiнка? Я понабиваю на щаблях голок та шпильок, не то що колючок навiшаю.
Кавун замовк, Кавуниха зцiпила зуби та все скоса поглядала на Нимидору, не говорячи до неї й слова.
— Не можна менi до тебе на вулицю виходить, — казала Нимидора Миколi в недiлю ввечерi.
— Буду слать до тебе старостiв, коли так; одначе батько й мати хочуть цiєї осенi мене оженити.
Нимидора почервонiла й трохи не зомлiла. Вона почала готувать рушники й одклада зайвi грошi на скриню.
Настала осiнь. Пан оповiстив, щоб весiлля справляли на селi заразом в одну недiлю, а хто опiзниться, то буде справлять другий раз, через мiсяць. Старий Джеря й Джериха знов почали вговорювать сина женитись цiєї осенi й слать старостiв до багатирки Варки.
— Не хочу я сватать Варки, — сказав Микола, — бо маю собi дiвчину на примiтi.
— Кого ж ти, сину, маєш на примiтi? — спитала мати.
— Нимидору, Кавунову наймичку.
— Яку це Нимидору? Вона не вербiвська? — сказав батько.
— Вона, тату, з присiлка, сирота, i вже давно служить у Кавунiв.
— Як же ми будемо брать в свою хату невiстку, коли ми про неї нiчого й не чули? — аж крикнула Джериха, бiдкаючись. — Може, вона якась приблуда, бурлачка. Чи то мало тепер вештається по сахарнях тих бурлак?
Син почервонiв i розсердився.
— Ви, мамо, може, й не знаєте, а я її добре знаю: кращої од неї дiвчини нема на всьому селi.
— Ой господи милосердний! — крикнула Джериха й руки опустила, згадавши, що багатирка Варка не буде її невiсткою. — Так, сину, не можна свататься. Як же таки можна, не спитавшись броду, та в воду!
— Про мене, мамо, спитайте броду, — не будете жалкувать на Нимидору: вона дiвчина здорова, робоча, бо цiлий вiк була в наймах, а в наймах не можна сидiть, згорнувши руки. Її дядько живе в присiлку Скрипчинцях.
Батько слухав мовчки й згодом промовив:
— Коли ти хочеш її сватать, то ми переднiше про неї розпитаємо в добрих людей та порадимось, а там, про мене, й сватай, коли вона здорова й не ледащиця.
Сталось так, як бажав син: перед покровою вiн заслав до Нимидори старостiв. Одного дня старости обмiняли хлiб, а другого дня Нимидора й рушники подавала.
Перед покровою Джеря з сином пiшов до скрипчинського пана просити, щоб вiн згодився пустить Нимидору з Скрипчинцiв. В Скрипчинцях був свiй пан, та ще й небагатий; вiн мав тiльки один присiлок i з великою неохотою пускав дiвчат замiж у чужi села. Джеря просив, благав, але все те нiчого не помогло. Пан сказав, що пустить Нимидору тiльки тодi, як з Вербiвки яка-небудь дiвка вийде замiж у Скрипчинцi. Микола вийшов од пана нi живий нi мертвий; вiн пiшов додому, не промовивши нi одного слова, ходив цiлий день, опустивши голову. Якби мiг, вiн, здається, задушив би пана своїми руками.
Вже прийшла осiнь. На селi почались весiлля. В церквi вiнчалось разом десять пар молодих. Нимидора стояла в церквi,