Заворожена криниця. Пантелеймон КулішЧитать онлайн книгу.

      Весняні блакитні очі

      Дивляться з трави на мене:

      Се фіалочки кохані,

      Що набрав я повну жменю.

      Я набрав і все, що думав,

      Чим сумне втішав серденько,

      Голосно про те співає

      Мій коханець соловейко.

      О! виспівує, лящить він

      Про зітханнє мого серця;

      І ніжна любові тайна

      По всіх пущах роздається.

      Вранці я встаю й питаю:

      Чи вона сьогодні буде?

      Вечір знов занепадаю:

      І сьогодні не прибуде!

      Усю ніченьку німую

      Я лежу без сну, сумую,

      Ввезденіченьки мов сниться

      Сон про любу, дорогую.

      Заплачеш по мені, кохана, о! заплачеш,

      Як бездиханного мене колись побачиш

      Промов же се словце, промов мені його

      Ні, ні! Мовчи: бо жаль мені жалю твого

      Ношу в душі печаль, почезли всі надії,

      Холодна в серценьку тече вже кров, не гріє

      І, як поляжу, ти з великої семні

      Одна зітхатимеш від серця по мені.

      Оце ж мою печаль, мов хмару, пробиває

      Якийся тихий світ і тугу розвиває,

      Тим світом світиться ясна душа твоя, —

      Крізь темряву маяк спасенний бачу я.

      Світися ж, зіронько, душе благословенна!

      В тобі увесь мій світ, уся моя вселенна,

      Як зникну і мене покриє вічна тьма,

      Заплач, а в мене сліз давно уже нема.

      О, знаю! По мені гарячими заплачеш

      Мого ж плачу ти вже довіку не побачиш.

      Мене за живота покрила смерті тьма,

      Ні в серці радощів, ні в очах сліз нема

      Знов я серце упокорив

      І забув тяжку досаду;

      Знов весна у серце хирне

      Ллє здоров’є і одраду.

      Знов увечорі і вранці

      Зазираю в ті алеї,

      Де чував я буркотаннє

      Сизокрилої моєї.

      Знов я на зеленій річці,

      На мосту стою високім:

      Може, йтиме чи проїде

      І зирне ласкавим оком.

      Знов у хвилях попід мостом

      Щось мов плаче-нарікає.

      Бідне серце розуміє,

      Що та хвиля розмовляє.

      Знов закоханий блукаю,

      Де сумні грачі ночують

      І пташки в кущах зелених

      З дурня никлого кепкують.

      Квітки з сльозами,

      Сльози з квітками

      Не розлучаються, сестро, ніколи.

      Скроплюють сльози

      Пишнії рози,

      Свої розкішні величні престоли.

      Благоухають,