Із секретів поетичної творчості. Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.
з духовою хоробою, що в тих часах уважалася опануванням людської душі демоном. В Гомеровій «Одіссеї» те божество, що опановує співака, — раз Муза, то знов Зевес. «Музо, повідай мені про бувалого лицаря», — благає сам автор поеми (І, 1); «Муза співцеві звеліла співати про лицарську славу», — читаємо в іншім місці (VIII, 73). Та найбільш характерне те місце, де Телемах боронить кобзаря Фемія проти докорів своєї матері (І, 345-349):
1. Пенелопі на се Телемах вельми мудрий одвітив:
«Нене! нащо вборонять кобзареві наш дух звеселяти
Тим, що спадає на думку? Кобзар ні один тут не винен,
Винен Зевес, що по волі своїй і на кого лиш схоче
З неба високого силу таку надсилає».
Пізніше сю силу почали загально приписувати Аполлонові, богові світла, співу, музики і — божевільства.
Низьке хай бавить юрбу, а мені Аполлон кучерявий
Дасть касталійське питво, чару, налиту ущерть, —
співає Овідій[13], а в гомерівськім гімні (ч. XXV) говориться:
«Музи і далекострільний Аполлон роблять на землі з людей співаків та музиків, а Зевес творить королів. Щасливий, кого люблять музи, солодкі слова пливуть йому з уст» (Hymni Homerici[14], ed. Baumeister, 75). В зв'язку з сим віруванням стоїть оповідання про філософа і поета Піфагора, що мав бути улюбленцем та навіть сином Аполлона і отримав від нього дар чути музику небесних сфер (Zеllеr. Geschichte der griechischen Philosophic[15], I, 263).
Платон[16] виразно протиставляє поетичне вітхнення свідомій штуці; по його думці, поети, себто те, що чинять, не чинять з розмислом, але якимсь природним поривом, немов маючи в собі якогось іншого духа. В іншім місці він просто називає сей стан (божевілля), або боже наслання (Zеllеr. Op. cit., I, 498, 511). Ціцерон[17] передає подібні слова старшого філософа Демокріта[18]: «Negat enim sine furore Democritus quernquam poetam magnum esse posse»[19] (De divinationibus, I, 37). Та й стара латинська назва carmen, що в літературній мові отримала значення «вірша», «поема», первісно значила «закляття», «чарівницька примова»; відгомін сього первісного значення заховався ще й досі в французькім слові charme (чари, принада), charmant (принадний, чарівний).
Певна річ, в часах переваги рефлексії над дійсним вітхненням і наслідуванням дійсної творчості люди почали всі оті давні погляди, поклики давніх поетів до Музи, до Аполлона з просьбою, щоби наслав на них поетичне божевілля, вважати пустими риторичними фігурами. Багато заколоту наробила тут грецька назва (рукодільник, ремісник), що заступила місце первісного — співак. Маючи назву на означення поета, пізніші теоретики вимірковували для неї відповідні дефініції, не згідні з самою основою предмета. Платон виводить сю назву від поняття — творити міфи, — а властиво, коли ті міфи були вже витворені народною фантазією, перетворювати ті міфи відповідно до артистичних вимог. Те розуміння поезії, зрештою, не було оригінальне Платонове; ще Геродот[20] назвав Гомера і Гесіода[21] тими, що зробили грекам богів. Відповідно до сього розуміння дефініював також Арістотель
Овідій Публій Назон (43 р. до н.е. —17 р. н.е.) — римський поет, автор «Метаморфоз», «Скорботних елегій», «Героїнь» (Послань).
Йдеться про видання творів Гомера: Epigrammata et Batrachomachia. Homero vulgo attributis. Ex recensione Augusti Baumeister. Lipsiae, 1874.
Йдеться про працю німецького вченого Едуарда Целлера «Grundriss der Geschichte der griechischen Philosophic» (1880).
Платон (428-348 до н.е.) — грецький філософ-ідеаліст, у творах якого, зокрема в «Діалогах», естетичні ідеї посідають чільне місце.
Ціцерон Марк Туллій (106-43 pp. до н.е.) — римський оратор, політичний діяч і письменник.
Демокріт (бл. 460-370 до н.е.) — грецький філософ-матеріаліст, один із засновників атомістичної теорії побудови матерії. Розробив також деякі питання естетики й мовознавства.
Бо Демокріт заперечує, що без божевілля великим не може бути поет (лат.).
Геродот (бл. 484-425 до н.е.) — грецький історик. У творі «Історія греко-перських війн» широко використав стародавні міфи й легенди.
Гесіод (VIII-VII ст. до н.е.) — грецький поет, автор дидактичних поем «Роботи і дні», «Теогонія» («Походження богів»).