Юрiй Луценко. Польовий командир. Андрій КокотюхаЧитать онлайн книгу.
вдалося потіснити за Верховну Раду, до самого пам'ятника генералу Ватутіну в однойменному парку.
Пізніше стало відомо: коли аналізували цей похід, то дійшли висновку, що українськими революціонерами керували американські спецслужби. Зокрема, така модель поведінки під час протистояння демонстрантів із правоохоронцями і взагалі система проведення масових політичних акцій спеціально розроблена в лабораторіях ЦРУ. До речі, згодом це ж саме – «рука Америки!», – скажуть про Майдан і «помаранчеву» революцію. Хоча насправді такі методи діяли в різних країнах Європи у їхній «революційний» час.
Чимдалі, тим більш упевнено акція набувала мирного характеру. Хоча деякі радикали на чолі з Дмитром Корчинським вимагали брати приміщення парламенту штурмом і тут же скинути Кучму, як то кажуть, із трону. Та більшість усе ж таки зберегла здоровий глузд і вирішила обмежитися просто виявленням протесту. Після чого радикали оголосили організаторів «України без Кучми» зрадниками національних інтересів.
Все ж таки два десятки активістів пройшли через кордони і зайшли до Верховної Ради. Решта вмостилася на холодний грудневий бетон і почала скандувати гасла, найпопулярнішим серед яких було «Кучму геть!» Тодішній спікер парламенту Іван Плющ уже не міг цього витримувати й робити вигляд, ніби нічого не відбувається, – трійцю польових командирів було запрошено до нього на розмову. Враження про неї вони зберігають і досі. В очах Івана Степановича організатори «України без Кучми» і першої масової демонстрації протесту проти режиму за всі дев'ять років незалежності виглядали, наче прибульці з інших світів. А сама розмова, як згадує Луценко, носила приблизно такий характер: вони – про плівки Мельниченка, спікер – про врожай зернових. Зустріч від самого початку була приречена на нерозуміння, так вона і закінчилася.
Одначе і це можна було вважати невеличкою перемогою. Тих, хто стояв на Майдані, почули. Тепер ігнорувати їх буде важко, майже неможливо.
Правда, реакція з боку влади справді не змусила на себе чекати. Про неї згадав у день другої річниці від початку «помаранчевої» революції Михайло Свистович. Виступаючи в Будинку профспілок перед учасниками Всеукраїнського Громадського Конгресу, сказав буквально таке: «Ми, організатори акції «Україна без Кучми!», проголосили Днем Свободи 15 грудня 2001 року, коли на Майдані з'явилися перші намети. Ющенко тоді назвав нас фашистами, Безсмертний вимагав ввести надзвичайний стан, а тепер вони – герої Майдану». Так званий «лист трьох», складений Романом Безсмертним і підписаний Леонідом Кучмою, Іваном Плющем і тодішнім прем'єром Віктором Ющенком, справді звинувачував революціонерів у фашизмі. Пізніше, через п'ять років після знаменитого (чи горезвісного?) підписання, Роман Петрович зізнався: «Я був одним із тих, хто захищав Кучму під час «касетного скандалу». І люди мають право на те, щоб дорікати нам за наші вчинки, за наше політичне життя, але ми здатні змінюватись і реагувати на ці зауваження».
Від