Вежі мовчання. Євген ПоложійЧитать онлайн книгу.
сміливість та безкарність, і вони продовжували наполегливо вимагати директора. Нарешті з дверей заводоуправління вийшли молодий чоловік у світлому костюмі й сивий напівдідусь у спортивній курточці, напевно, лідери офіційної профспілки, яку годував із своїх мозолистих рук Червоний Дон. У юрбі невдоволено засвистіли: «Червоного Дона сюди давай!» Молодий спокійно взяв мегафон і відкашлявся. Його зовнішній вигляд говорив, що йому вкрай неприємне те, що зараз відбувається, і тільки службові обов'язки, помножені на величезне зусилля волі, змушують його спілкуватися з цими людьми. Він явно їх зневажав, і юрба дуже добре це відчувала, тому діалог відразу не склався. Навіть не важливо, що він казав у якусь мить і що скаже в наступну, одна зневажлива гримаса, що мимоволі проскочила крізь відпрацьовану доброзичливу посмішку на його заспаному пихатому обличчі, зіпсувала справу з самого початку. Радик зрозумів, що це надовго, і набрав по мобільному НІ, який, на диво, виявився вже на місці.
– Розпустилися зовсім! Управи на них немає! То це їм подавай, то те! А все чому? Хазяїна в країні немає, ось чому! Дірява влада, як решето! – напустився він на всіх разом. – Вибачте, що так вийшло, але я вам зарадити ніяк не можу, роботи по саме нікуди, та й не пройти там, самі бачите. Так що ви погуляйте годинку по місту. Я вам потім усе поясню.
Це виглядало безглуздо, але нічого не вдієш – довелося погуляти.
Входячи через дві години до кабінету Назара Івановича, Родіон із подивом помітив, що табличка на дверях відсутня, учора він на це не звернув уваги. НІ жваво вискочив із-за столу, ледь-ледь не знісши чималим пузом пачку документів, і енергійно потис руку.
– Ви мені пробачте, я вчора не зміг вам передзвонити, приїжджали колеги із Дніпропетровська, друзі по службі, ніяк не міг, справи! І ще це прямо з ранку. – Він скривив обличчя, і воно з жовтої спілої дині раптом дивовижним чином перетворилося на висохлу синю сливу. – Як пройшов перший день?
– Чудово, працюємо. Але маємо дві проблеми. Перша – в юрвідділі відсутні всі зовнішньоекономічні контракти, а це, як ви самі розумієте, непорядок. Я не можу їх вивчити й дати висновок, але без вашої візи мені їх не видають. І друга – позов до газети. Це теж потрібно вирішити терміново, нам суди із пресою ні до чого, зайва увага. У мене є відповідна вказівка з Києва.
Особіст кивнув головою.
– Я в курсі. Ми й самі б уже раді… Але наказ про позов до газети віддав особисто шеф, – тут НІ змовницьки кивнув головою кудись угору і підморгнув, – а потім там головний редактор уперся, ну ніяк спростування давати не хоче! – Хоч стріляй їх!
– Ну навіщо ж стріляти? А в чому проблема?
– Та, власне, ніяких проблем і немає, за великим рахунком. Відписалася одна журналістка, нічого істотного. Я можу посприяти зустрічі з керівництвом газети, якщо захочете. У нас там нічого не виходить, кілька разів намагалися.
Таких повноважень – самому втручатися у вирішення подібних справ – Радик не мав, але візитку головного редактора