Пандем. Марина и Сергей ДяченкоЧитать онлайн книгу.

      Кімова сестра Олександра вийшла заміж у шістнадцять років і школу закінчувала екстерном; по п’ятницях (а іноді й по вівторках) заміжня Саша ходила в школу замість сестри Лери – у п’ятницю були здвоєні уроки літератури, яку Сашка обожнювала, а на вівторок завжди випадала здача фізкультурних нормативів. Кім знав, що «літераторка» прекрасно розрізняє близнючок, а от «фізкультурник» – ні.

      Сашин чоловік був старший за неї на рік і після школи вступив у військове училище. Характер у нього був жахливий – у перші місяці після Сашиного заміжжя Кім не раз бився з майбутнім офіцером, розривав з ним стосунки назавжди – і знову, зціпивши зуби, мирився. Сашко (а імена в юного подружжя були однакові) ніби поставив собі за мету робити все навпаки і всупереч; його батько, процвітаючий адвокат, мостив синові м’яку дорогу на юридичний – той з насолодою не послухався й пішов у казарму. Кімові батьки переживали за дочок, Сашкові батьки приходили просити за сина пробачення, сама Олександра готова була захищати чоловіка зубами й пазурами (у Кіма назавжди залишився маленький шрам на мізинці – сестра в запалі полеміки вкусила). Так минув нервовий рік; на другому курсі училища Сашко дуже невдало зламав ногу, його комісували, і він тепер злегка кульгав.

      Згодом його характер трохи виправився: залишаючись упертим, самовпевненим і жовчним, Сашин чоловік усе ж обтесався й подорослішав. Їхні з Кімом стосунки, колись не дуже теплі, тепер стали якщо не родинні, то принаймні товариські.

      – О-о! Sister-in-law! О-о! My dear brother! Привіт, красені! Ма-а-мо, вони вже з’явилися! Яриночко, я б сказала, що вигляд у тебе прекрасний, але боюся, що ти вважатимеш це за вульгарний комплімент, тому промовчу, незважаючи на те що ти страшенно красива… Жерти в нас особливо нічого, ви ж не їсти сюди прийшли, а поздоровляти іменинниць і веселитися… Ярино, є безалкогольне шампанське. Сашко, прибери зі стола оселедець, увесь дім засмердів, наче затонулий сейнер… Ні, Кім подарунки поки що сховай, подарунки – за столом… Шурко, не крутись під ногами. Тату, забери Шурка, ну я прошу, дай йому якусь залізяку розкрутити… Наприклад, старий приймач…

      На другому курсі журфаку Олександра народила сина – без відриву від навчання. Немовля назвали, не довго думаючи, Олександром; побувавши в рюкзачку-ношах на багатьох заліках і навіть на лекціях, Шурко вдався якийсь ненормально розумний – уже в п’ять років його віддали в школу для особливо обдарованих дітей, і він там блискуче розв’язував рівняння. Правда, з вигляду в Сашиному синові ніяк не можна було запідозрити «пуголовка» – здоровенний і червонощокий, вдачею він був у матір, а отже, галасливий, не дуже охайний і напрочуд шкодливий.

      – Привіт, дядю Кіме! Здрастуйте, тьотю Ярино! Це – немовля – ще не народилося? А ви мені – той – його покажете, коли він?…

      – Ну аякже, тобі – першому… На, – Ярина тицьнула Шуркові в руки керамічний будиночок-свічник.

      – Дя-акую! Який ка-айф!

      У Шурка була одна дуже гарна риса – він щиро радів будь-якому подарункові незалежно від його ціни та цінності.

      – Поздоровте Лерку, – строго сказала Олександра. – Вона на