Князь Кий. Володимир МаликЧитать онлайн книгу.
спохмурнів. Гнівно затіпалася його біла скуйовджена борода.
– Кажи толком – як він зумів утекти? Де ж був дворовий сторож?
Челядник розгублено здвигнув плечима.
– Виліз із ями… А як – хтозна… Не інакше – нечиста сила допомогла… Задушив сторожа Одлигу і затягнув у повіть… А там, у яслах, притрусив соломою – ледве знайшли оце… Вивів за ворота коня, так, що й жоден пес не гавкнув, – і тільки його й виділи!..
У старого князя одвисла нижня щелепа – він не міг уторопати, як гунн виліз із ями.
– Справді, нечиста сила… Чаклун якийсь! – прошамкотів зі страхом.
– Отче, ми наздоженемо його! – першим отямився Чорний Вепр.
– Пізно, мабуть, – князь скрушно похитав головою. – Далеко він уже! Не наздоженеш!..
– А все ж погнатися можна, – підхопився і Радогаст. – Дозволь, отче! У втікача все може трапитися: зіб'ється з дороги, кінь закривіє чи сам заслабне – от і наздоженемо!
– Гаразд, їдьте, – погодився князь. – Та стережіться, бо той нечистий дух може наврочити або перекинутись вовкулакою…
– Ми заговір знаємо, – сказав Радогаст.
Тур з отроками теж підвівся.
– Тоді й ми – в путь!.. Допоможемо княжичам… Ніхто краще за Кия не відшукає слід… Прощай, князю! Бувай здоровий!.. Бо ми вже зі степу – наздоженемо гунна чи ні – повернемо прямо додому…
– Їдьте – і хай вам щастить! – тихо промовив князь і, обнявши старійшину, просльозився. – Не знаю, чи побачимося ми ще раз, друже. Такий немічний став я останнім часом.
– Побачимося! Ще потопчемо трохи рясту, князю! – підбадьорив його Тур, хоча, бачачи, як заточується той на тонких, мов диби, ногах, і сам не вірив у те, що казав.
– Е-е, де там! – махнув безнадійно рукою князь і вже сердито додав: – Ідіть! Не гайтеся!
Збиралися недовго. Челядники осідлали коней, приторочили до сідел торбини з їжею. Півтора десятка дружинників, що теж мали їхати в погоню, вже стояли напоготові біля воріт. Щек і Хорив приєдналися до них.
Тим часом обидва княжичі й Тур з Києм пішли оглядати яму.
Яма була глибока, стара, з порослими травою та мохом краями. Довкола неї лежали купи сміття, сухого хворосту та соломи, в якій греблися кури та рилися свині.
– Нічого ми тут не знайдемо, – розсердився Радогаст. – Одне ясно: без допомоги нечистої сили гунн вилізти не міг!
– Справді, без допомоги лісовика, дідька чи якоїсь іншої нечистої сили з ями не вилізеш, – погодився Чорний Вепр. – Якщо тільки сам гунн не чаклун чи вовкулака…
Тим часом, поки княжичі обмінювалися цими словами, Кий заглянув у яму. Око в нього було чіпке й гостре. На смітнику, де все стоптано, перегребено і перерито, знайти щось варте уваги не просто. А ось внизу…
На сирому глинистому дні ями, вкритому цвіллю й мохом, він зразу помітив невелику свіжу вм'ятину… Ого! Тут щось є! Мовби хто сильно дзьобнув загостреним кілком… А зверху, понад краєм, обвалена земля… Отже…
– Гадаю, тут обійшлося без нечистої сили… Гляньте на ці сліди! Чи не свідчать вони про те, що гунн виліз по жердині, яку хтось