Іван Богун. У 2 тт. Том 2. Ю. В. СорокаЧитать онлайн книгу.
кінноти на допомогу повсталим козакам. Довідавшись про це, кошовий отаман Лютай одразу ж віддав розпорядження спорядити в подарунок татарам десять возів з хлібом, м'ясом і вином, доводячи справою – військовий союз одвічних ворогів діє!
А вже ранком двадцять другого квітня потяглися крізь розчинену січову браму, слідуючи за гетьманом, який виїздив під хоругвою і бунчуком, слідом за новообраною старшиною українського війська, комонні та піші сотні, яким судилося стати осередком майбутньої переможної армії, сотень тисяч вояків, котрі поставлять на коліна пихату Річ Посполиту. І дарма, що тепер під орудою гетьмана були лише чотири полки – Максима Кривоноса, Данила Нечая, Півторакожуха і Криси. Вони були повні відваги і готові кинутися у бій хоч би й з усім кварцяним військом. Повстання, яке згодом, розгорівшись, отримало назву Хмельниччини і статус визвольної війни, починалося.
IV
Миколай Потоцький перебував у стані глибокої задуми, коли у двері неголосно постукали, напевне, тому відповів не одразу, лише коли стукіт повторився.
– Зайдіть, – коротко кинув нарешті.
Укриті різьбою і ковані мідною чеканкою двері розчинилися. На порозі стояв Стефан, двадцятишестирічний красень у гусарському обладунку, улюблений молодший син коронного гетьмана. Пан Миколай мимоволі замилувався стрункою постаттю сина, його блакитними очима під білявою чуприною, широкими, затягнутими в хутро леопарда і срібло кіраси грудьми, молодецьким дзвоном золотих острогів.
– Бажаю тобі, ясновельможний пане, любий батьку, довгих років життя і яскравої лицарської слави на полях Марсових!
Потоцький у відповідь лише ліниво змахнув рукою:
– Сідай, Стефане. Я посилав по тебе тому, що маю важливу розмову.
Молодий шляхтич шанобливо схилив голову і сів на краєчок лави.
– Ось, – простягнув Потоцький синові сувій жовтуватого паперу зі зламаною сургучевою печаткою. – Перечитай.
Стефан кинув здивований погляд на аркуш, що його тримав у руках старий Потоцький:
– Але чи я можу, адже лист офіційний…
– Якщо я даю тобі його, ти, звичайно, можеш його читати. Це відповідь Хмельницького на мій лист, який йому доставили минулого тижня пани Хмелецький і Кричевський.
Стефан прийняв з рук батька лист і заходився уважно читати його, мимоволі рухаючи губами в такт написаному.
– Ти розумієш, чому я покликав тебе? – поставив запитання гетьман, коли Стефан закінчив читати.
– Не зовсім.
– Не зовсім… У тому-то й річ, не зовсім зрозуміло, що саме має на увазі сей лотр. Однак, якщо трохи помислити, усе ясно, як білий день: він усього лише виграє час! Так, саме виграє час! Він пише, що був і залишається вірним слугою Речі Посполитої і одночасно вимагає від коронного війська залишити запорізькі землі. Він пише, що втік сюди від помсти особистих ворогів, але одночасно заміряється на скасування