Місто кісток. Кассандра КлэрЧитать онлайн книгу.

      Інститут був величезний, просторий, з чималою кількістю кімнат. Здавалося, його проектувала не людина, просто гірська порода роками руйнувалася під дією ґрунтових вод. Через напівпрочинені двері Клері побачила безліч однакових невеликих кімнат, у кожній з яких були розстелене ліжко, тумба і велика дерев’яна шафа з відчиненими дверцятами. Бліді кам’яні арки утримували високу стелю, багато арок прикрашали витіюваті фігурні різьблення. Мотиви повторювалися: ангели та мечі, сонця та троянди.

      – Чому тут стільки спалень? – запитала Клері. – Я думала, що це науково-дослідний інститут.

      – Це житлове крило. Ми зобов’язалися пропонувати безпеку і житло будь-якому Мисливцю за тінями на його прохання. Ми можемо одночасно розмістити тут до двохсот людей.

      – Але більшість із цих кімнат порожні.

      – Люди приходять і йдуть. Ніхто не залишається надовго. Зазвичай тут тільки ми: Алек, Ізабель, Макс, їхні батьки, я та Годж.

      – Макс?

      – Ти ж бачила прекрасну Ізабель? Алек – її старший брат. Макс – молодший, але він за кордоном із батьками.

      – У відпустці?

      – Не зовсім, – вагався Джейс. – Можеш вважати їх іноземними дипломатами, а цей Інститут – посольством. Зараз вони у рідній країні Мисливців за тінями, задіяні в дуже важливих мирних переговорах. А Макса взяли з собою, бо той ще замалий.

      – Батьківщина Мисливців за тінями? – У Клері голова пішла обертом. – І як вона називається?

      – Ідрис.

      – Ніколи про таку не чула.

      – І не дивно, – у його голосі звучала дратлива зарозумілість. – Приземлені не знають про неї. Є особливі захисні заклинання по всьому кордону країни. Якби ти спробувала проникнути в Ідрис, то перетнула б країну за мить, навіть не помітивши. Ти б і не знала, що сталося.

      – Отже, її немає на жодній карті?

      – Не на ваших. Можеш вважати її маленькою країною між Німеччиною і Францією.

      – Але між ними нічого немає. Крім Швейцарії.

      – Власне, – сказав Джейс.

      – Я зрозуміла, що ти там був. У Ідрисі.

      – Я виріс там, – голос Джейса був спокійним, але з його тону вона зрозуміла, що більше розпитувати про це не варто. – Як і більшість із нас. Звичайно, Мисливці за тінями розкидані по всьому світу. Ми маємо бути всюди, бо і демони діють скрізь. Але вітчизною для Мисливців завжди залишається Ідрис.

      – Як Мекка чи Єрусалим, – задумливо сказала Клері. – Отже, більшість із вас виховують там, а потім, коли ви дорослішаєте…

      – Нас відправляють туди, де ми потрібні, – продовжив Джейс. – А деякі, як-от Ізабель і Алек, ростуть далеко від рідної країни, тому що тут їхні батьки. Всі ресурси Інституту, навчання в Годжа… – Він обірвав тему. – Це бібліотека.

      Вони підійшли до аркоподібних дерев’яних дверей. Перед ними лежав, згорнувшись калачиком, блакитний персидський