Мандри Ґуллівера. Джонатан СвіфтЧитать онлайн книгу.
безпеки порадили не підійматися на моє нерухоме тіло.
На майдані, де зупинився наш караван, вивищувався величезний стародавній храм. Кілька років тому цей храм був опоганений убивством, і відтоді мешканці столиці не ходили туди на служіння. Храм зачинили, винесли все з нього, і він тривалий час стояв порожнім. У тій будівлі й вирішили мене помістити.
Широкий вхід у колишнє святилище надав мені змогу вільно заповзти всередину, що я й зробив, коли мене звільнили від дорожніх мотузок. Обабіч дверей, на відстані якихось семи дюймів від землі, було розташовано два віконця; в одне з них придворні ковалі пропустили дев’яносто один ланцюжок, подібні до тих, на яких наші європейські дами носять свої годиннички. До моєї лівої ноги прикували мініатюрні ланцюжки з тридцятьма шістьма навісними замочками. Напроти моєї в’язниці, на відстані двадцяти футів, стояла вежа, куди зійшов король разом із придворними, щоб спостерігати за мною, – а сам я його не бачив. Близько ста тисяч ліліпутів із тією-таки метою залишили свої будинки. Нарешті, переконавшись, що втекти звідси я не можу, мені дали спокій.
У найлихішому гуморі я зіп’явся на ноги і стенув плечима, розминаючи онімілі м’язи. Тут і з’ясувалося, що прикуті до моєї ноги ланцюжки завдовжки близько двох ярдів дають мені змогу не тільки виходити з храму і гуляти, описуючи півколо, а й вільно вкладатися на підлозі храму на весь зріст.
Розділ 2
Настав час роздивитися, тож саме це я і зробив. Місцевість поблизу храму являла собою суцільний пишний сад, а огороджені поля, кожне з яких займало не більше сорока квадратних футів, нагадували клумби. Поля чергувалися з лісом, де найвищі дерева, скільки я міг судити, сягали лише семи футів. Ліворуч було місто, схоже на строкату театральну декорацію.
Поки я милувався цією незвичайною картиною, король уже спустився з вежі та верхи рушив у мій бік, ледве не поплатившись за таку хоробрість. Його чудово виїжджений кінь, побачивши мене, злякався – імовірно, йому здалося, що на нього суне гора. Тварина стала дибки, та король, прегарний вершник, зміг утриматися в сідлі, аж поки слуги підбігли і, схопивши коня за вуздечку, допомогли вершникові зійти. Твердо стоячи на ногах і зберігаючи цілковитий спокій, його величність пильно розглянув мене зусібіч, проте не наближався. Потім він звелів мене нагодувати й напоїти, що одразу ж було виконано. Лакеї, які були напоготові, підкочували візки з провізією на відстань моєї простягненої руки; я швидко спорожнив двадцять візків із різноманітними стравами й десять із винами. Королева, молоді принци та принцеси разом із придворними дамами оточили короля, і тепер уся компанія спостерігала за мною, затамувавши подих.
Про правителя Ліліпутії хотілося б сказати окремо, оскільки згодом я з ним не раз зустрічався, а розібравшись у ліліпутській говірці, довго бесідував, для чого мені доводилося лягати на бік, а він розміщувався лише у трьох ярдах від мого обличчя. Коли