Сяйво. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
є вони красним письменством, а чи історичною літературою; дебати про поезію Чарлза Олсона; іноді читання незавершених власних творів[52]. Та ще інших сотня тем. Ні, тисяча. Вона не відчувала великої потреби брати в цьому участь, їй вистачало просто сидіти у своєму кріслі-гойдалці поряд з Джеком, котрий, схрестивши ноги, сидів на підлозі, тримаючи пиво в одній руці, а іншою потискуючи їй литку або обкільцьовуючи щиколотку.
Суперництво у Нью-Гемпширському університеті було лютим, а Джек мав іще й додатковий тягар зі своїм літераторством. Щовечора він покладав на це щонайменше годину. Таким був його нормальний робочий режим. А ті суботні посиденьки були необхідною терапією. Вони давали вихід з нього чомусь такому, що в іншому випадку напухало й напухало б, аж поки він не вибухнув.
Уже закінчуючи роботу над дипломом, він отримав те місце у Стовінгтоні, головним чином завдяки своїм оповіданням – на той час їх було опубліковано чотири, одне з них у «Ескваєрі»[53]. Вона достатньо ясно пам’ятала той день; мусило б проминути більше трьох років, щоби його забути. Вона ледь не викинула той конверт геть, гадаючи, що там пропозиція передплати на щось. Відкривши його, вона натомість знайшла там листа, де повідомлялося, що «Ескваєр» має бажання на початку наступного року надрукувати Джекове оповідання «Стосовно Чорних Дір». Вони заплатять дев’ятсот доларів, і то не після публікації, а по угоді. Це становило майже половину її річного заробітку за передрук паперів, і вона пурхнула до телефону, полишивши зачудовано витріщеного їй услід Денні у його високому стільчику, з обличчям густо вимазаним крем-пюре з горошку та яловичини.
Джек повернувся з університету, запізнившись на три чверті години, у «б’юїку», обважнілому від семи приятелів і барила пива. Після церемоніального тосту (Венді теж підняла склянку, хоча зазвичай їй не смакувало пиво) Джек підписав ту угоду, вклав її до заразом присланого йому конверта з адресою і пішов вкинути його в скриньку на розі будинку. Повернувшись, він з поважним виглядом зупинився на порозі й промовив: «Veni, vidi, vici»[54]. Йому відповіли вітальними вигуками й оплесками. Коли об одинадцятій вечора барило спорожніло, Джек і ще пара приятелів, які ще лишалися ходячими пацієнтами, намислили відвідати кілька барів.
Вона перехопила його наодинці у фойє першого поверху. Двоє інших уже сиділи в машині, п’яно горлаючи бойовий гімн Нью-Гемпширського університету. Джек, уклякши на одному коліні, підсліпувато вовтузився зі шнурками своїх мокасинів.
– Джеку, – звернулася вона, – тобі вже досить. Ти навіть шнурки собі не в змозі зав’язати, де там уже сідати за кермо.
Він випростався і заспокійливо поклав долоні їй на плечі.
– Цим вечором я зміг би й на місяць злітати, якби схотів.
– Ні, – заперечила вона. – Ні за які «ескваєрні» оповідання в цілому світі.
– Я скоро повернуся додому.
Але з’явився він удома лише о четвертій ранку,
Samuel Pepys (1633–1703) – член англійського парламенту й чиновник Адміралтейства, чий приватний щоденник, який він вів у 1660–1669 роках, вважається одним з головних фактологічно-стилістичних джерел тих часів; Charles Olson (1910–1970) – один з найбільших американських поетів ХХ століття.
«Esquire» – заснований 1933 року чоловічий журнал, у якому також часто друкуються нові твори актуальних письменників.
«Прийшов, побачив, переміг» – знаменита фраза, колись промовлена Юлієм Цезарем після битви, що відтоді використовується на означення швидкого успіху.