Сяйво. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
суворі. Їй не здавалося, що вони можуть вибачити багатьох помилок. Тривожне передчуття підкотилося їй до горла. Далі звідси на захід, у Сьєрра-Неваді, опинилася у сніговій пастці і, щоби вижити, змушена була вдатися до канібалізму ватага Доннера[62]. Гори не вибачають багатьох помилок.
Витиснувши педаль зчеплення, Джек ривком перемкнув важіль на першу швидкість, і вони насилу поперли вгору, двигун «жука» хоробро стугонів.
– А знаєш, – промовила вона. – Не думаю, щоби нам трапилося більше п’яти машин, відтоді як ми проїхали Сайдвіндер. І одна з них була готельним лімузином.
Джек кивнув:
– Він курсує до аеропорту Стейпелтон у Денвері. Ватсон каже, що там, вище готелю, вже є обледенілі ділянки, а на завтра високо в горах обіцяють ще більше снігу. Кожен, хто зараз їде крізь гори, намагається триматися головних доріг, просто про всяк випадок. Краще б той клятий Уллман був там, на місці. Гадаю, він таки буде.
– Ти певен, що комора там достатньо заповнена харчами? – спитала вона, усе ще згадуючи про ватагу Доннера.
– Він так сказав. Він хотів, щоби Хеллоран усе там передивився разом з тобою. Хеллоран – це кухар.
– Ох, – стиха мовила вона, дивлячись на спідометр. Той упав з п’ятнадцяти до десяти миль на годину.
– Он уже вершина, – показав Джек за триста ярдів попереду. – Там на узбіччі є мальовничий майданчик, звідки ти можеш побачити «Оверлук». Я хочу з’їхати з дороги, дати «жуку» можливість перепочити. – Він вивернув шию, озирнувшись через плече на Денні, котрий сидів на купі ковдр. – Як гадаєш, доку? Можливо, нам пощастить побачити якесь оленятко. Або карибу[63].
– Звісно, тату.
«Фольксваген» уперто дерся все вище й вище. Стрілка спідометра упала ледь не до позначки п’яти миль на годину і вже починала смикатися, коли Джек з’їхав з дороги
(«Що написано на тому знаку, мамуню?» – «МАЛЬОВНИЧИЙ МАЙДАНЧИК», – слухняно прочитала вона)
і, потягнувши важіль паркувального гальма, залишив «фольксваген» працювати на нейтралці.
– Ходімо, – сказав він, вилізаючи з машини.
Вони разом підійшли до парапету.
– Оно він, – показав Джек трохи ліворуч вгору.
Для Венді це стало відкриттям правдивості заяложеної фрази: у неї перехопило дух. Якусь мить вона зовсім не могла дихати; побачений краєвид вибив з неї повітря. Вони стояли біля вершини одного з піків. Проти них – хтозна на якій відстані? – у небо здіймалася ще вища гора, зараз, осяяний сонцем, що вже схилялося до заходу, виднівся лише силует її зазубреної верхівки. Під ними стелилося все ложе долини, кручі, якими вони видиралися вгору у своєму натрудженому «жуку», уривалися з такою головокрутною раптовістю, що вона зрозуміла – якщо дивитиметься туди надто довго, її занудить, а там і до блювоти дійде. Серед цього чистого повітря уява немов воскресла для життя поза віжками раціонального мислення і дивитися туди означало розпачливо бачити саму себе: як вона котиться донизу, все нижче і нижче, як
Ватага переселенців з Іллінойсу до Каліфорнії, якою керував Джордж Доннер, з листопада 1846 року до квітня 1847 опинилися в сніговому полоні в горах Сьєрра-Невада, де серед них були випадки поїдання трупів померлих від переохолодження й голоду соратників; з 82 вижило 48 людей.
Американський вид дикого північного оленя.