Сяйво. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
навчаючись в коледжі, я заразом працював на одну ландшафтну компанію. Це такий бізнес, що доглядає людям їхні моріжки, кущі, живоплоти. Я регулярно впорядковував топіарій одній леді.
Венді захихотіла, прикриваючи собі рота рукою. Дивлячись на неї, Джек повторив:
– Так, зазвичай я давав лад її топіарію щонайменше раз на тиждень.
– Киш, мухо, – сказала Венді й знову пирскнула.
– А в неї гарні були живоплоти, татку? – спитав Денні, і ось на це вже батьки разом почали давитися вибухами реготу. Венді так сильно сміялася, що аж сльози заструменіли в неї по щоках і їй довелося діставати з сумочки паперову серветку.
– Там були не тварини, Денні, – сказав Джек, коли нарешті зміг опанувати себе. – Там були гральні карти. Піки і чирви, трефи і бубни. Але живоплоти розростаються, розумієш…
(Він повзе, – казав Ватсон… ні, не живоплоти, той тиск. – Ви мусіте слідкувати за ним увесь час, бо інакше з усьою вашою сім’йою опинитеся десь, нахер, аж на місяці).
Вони подивилися на нього здивовано. Посмішка на його обличчі зів’яла.
– Тату? – запитально промовив Денні.
Він закліпав очима, немов повертаючись до них з далекого далеку.
– Вони розростаються, Денні, і втрачають свої форми. Отже, я раз або двічі на тиждень їх підстригатиму, поки не похолоднішає так, що вони припинять рости до наступного року.
– А ще тут є ігровий майданчик, – сказала Венді. – Щасливчик ти, синку.
Ігровий майданчик містився поза топіарієм. Дві гірки, велика гойдалка з півдюжиною підвішених на різній висоті сидінь, гімнастичні «джунглі», зроблений із секцій бетонної труби тунель, пісочниця та іграшковий будиночок, що був точною копією самого «Оверлука».
– Тобі подобається тут, Денні? – запитала Венді.
– Звісно, що так, – відповів він, сподіваючись, що прозвучало це більш захопливо, аніж він почувався насправді. – Тут охайно.
Поза ігровим майданчиком височіла непримітна захисна огорожа з металевої сітки, поза нею лежала широка щебениста під’їзна дорога, яка вела до готелю, а вже поза нею губилася в яскраво-синьому післяполудневому мареві та сама долина. Денні не знав слова ізоляція, але, якби йому хтось його пояснив, він би за нього вхопився. Далеко внизу, немов довга чорна змія, що вирішила подрімати трохи на сонечку, пролягла дорога, що вела назад через Сайдвіндерський перевал і далі, у Боулдер. Дорога, яка залишатиметься закритою всю довгу зиму. Від цієї думки в нього з’явилося відчуття ледь не задухи, і Денні майже здригнувся, коли тато поклав руку йому на плече.
– Доку, я знайду тобі чогось попити, тільки-но зможу. Зараз вони тут дещо заклопотані.
– Звичайно, тату.
Місіс Брант вийшла з внутрішнього кабінету з виглядом особи, що відстояла своє право. Через кілька секунд вона вже переможно виступала за двері, а за нею слідом, тягнучи на собі вісім валіз, поспішала пара носіїв. Денні дивився у вікно, як чоловік у сірій уніформі і в кашкеті, як в армійського капітана, підганяє до дверей її довгий сріблястий автомобіль, як він вилізає