Сяйво. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
Одначе канікули настали для всіх, окрім неї, Джека і Денні.
– Містере Торренс, – покликав Уллман безапеляційно. – Ходіть-но сюди, будьте ласкаві.
Джек підійшов, кивнувши Венді і Денні, щоби вони теж підходили.
Той клерк, що був зник усередині, тепер вийшов, одягнений у пальто.
– Приємної вам зими, містере Уллман.
– Сумніваюсь, – сухо відповів Уллман. – Дванадцятого травня, Бреддоку. Ні днем раніше. Ні днем пізніше.
– Так, сер.
Бреддок обійшов стійку зі сповненим гідності, поважним лицем, як годилося при його посаді, але коли він цілком опинився спиною до Уллмана, то заусміхався, мов той школярик. Він коротко щось сказав дівчатам, які все ще чекали біля дверей, коли їх повезуть, і вони також коротко вибухнули здавленим сміхом йому вслід.
Тепер Венді звернула увагу на тишу цього місця. Вона накрила готель, немов важка ковдра, заглушивши все, окрім ледь чутної пульсації післяполудневого вітру надворі. Звідти, де вона стояла, їй було видно внутрішній офіс, тепер охайний аж до стерильності, з його двома порожніми столами і двома комплектами сірих картотечних шаф. Поза ним вона бачила бездоганно чисту кухню Хеллорана, великі двостулкові двері з віконцями-ілюмінаторами стояли розчинені, підперті гумовими клинами.
– Я вирішив витратити ще кілька хвилин і провести вас по нашому Готелю, – сказав Уллман, і Венді усвідомила, що в інтонаціях Уллмана завжди вчувається оте велике «Г». Він тебе просто змушує його чути. – Я певен, що ваш чоловік згодом достатньо добре ознайомиться з усіма кутками й закапелками «Оверлука», місіс Торренс, але ви з вашим сином безсумнівно триматиметеся здебільшого вестибюльного рівня і першого поверху, де розташовані ваші помешкання.
– Безсумнівно, – скромно промурмотіла Венді, і Джек нишком поглянув на неї.
– Це вельми гарний готель, – експансивно проголосив Уллман. – Я насправді отримую велике задоволення, показуючи його.
«Можу закластися, що так воно й є», – подумала Венді.
– Нумо, піднімемося на третій поверх, а звідти пройдемося до низу, – сказав Уллман. Це прозвучало з рішучим ентузіазмом.
– Якщо ми вас затримуємо… – почав було Джек.
– Зовсім ні, – обірвав його Уллман. – Заклад закрито. Tout fini,[81] на цей сезон, принаймні. І я планую ніч переспати в Боулдері… у «Боулдерадо», звичайно. Єдиний пристойний готель по цей бік від Денвера… звісно, після самого «Оверлука». Сюди.
Вони разом ступили до ліфта. Кабіна була прикрашена закрутистими узорами з міді й латуні, але вона відчутно осіла іще раніше, ніж Уллман потягнув її зсувну решітку. Денні трохи занепокоєно ворухнувся, і Уллман згори вниз посміхнувся йому. Денні спробував посміхнутися у відповідь, проте без помітного успіху.
– Не варто непокоїтися, чоловічку, – сказав Уллман. – Абсолютно надійний.
– Таким і «Титанік» був, – промовив Джек, дивлячись
Tout fini (