Мiстер Мерседес. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
ним батьківський револьвер), бо він нашпигований купонами.
Останнім у пошті йде справжній лист – відчувається, що доволі товстий, – у конверті ділового розміру. Він адресований: Дет. К. Вільяму Ходжесу (пенс.), Харпер-ровд № 63. Зворотної адреси на ньому нема. У лівому верхньому куті, де вона зазвичай міститься, він бачить друге у своїй сьогоднішній пошті усміхнене обличчя. Тільки тут воно не таке, як те, що підморгувало йому з буклета «Волмарта» про ВІДКОТ ЦІН, а радше емоційна іконка, яку використовують в електронній пошті – смайлик у темних окулярах і з оскаленими зубами.
Це розворушує одну згадку, і то не вельми приємну.
«Ні, – думає він. – Ні».
Але конверт він розриває так швидко і різко, що звідти випадають чотири друкованих аркуші – не насправді друкованих, не на друкарській машинці, а просто комп’ютерним шрифтом, який схожий на старий машинний.
«Шановний Детективе Ходжес» – починається лист.
Не дивлячись, він тягнеться рукою і відкидає на підлогу рекламний буклет «Албертсонс», сам не помічаючи, як його пальці блукають по револьверу, і підбирає телевізійний пульт. Натискає кнопку вимкнення, затикаючи пані суддю «полонених не беремо» посеред якоїсь сварливої тиради, і всю свою увагу обертає до листа.
Шановний Детективе Ходжес!
Я сподіваюся, ви не проти того, що я використовую це ваше звання, хоча ви вже 6 місяців як на пенсії. Я вважаю, що, якщо некомпетентні судді, продажні політики і тупі військові командири можуть після відставки зберігати за собою свої звання, те саме мусить стосуватися і одного з найвизначніших офіцерів поліції в історії міста.
Отже, так і має бути, Детективе Ходжес!
Сер (ще один титул, на який ви заслуговуєте, оскільки належите до справжніх Лицарів Значка і Пістолета), я пишу вам з багатьох причин, але мушу розпочати з повіншування вас з роками вашої служби – 27 років детективом із загальних 40 у поліції. Я бачив по телевізору деякі фрагменти з вашої Пенсійної Церемонії («Другий публічний канал»[27] – ресурс, який багато хто недооцінює) і випадком знаю, що наступного вечора у закладі «Рейнтрі Інн» поблизу аеропорту відбулася прощальна вечірка.
Можу закластися, саме там і була справжня Пенсійна Церемонія!
Звичайно, я ніколи особисто не відвідував таких «оргій», але часто дивлюся поліцейські серіали і, попри мою впевненість у тому, що багато з них являють вельми уявну картину «полісменської долі», у декількох показували такі пенсійні вечірки («Полісмени Нью-Йорка», «Відділ убивств», «Дроти» тощо тощо[28]), і я схильний думати, що вони є ТОЧНИМИ зображеннями того, як Лицарі Значка і Пістолета висловлюють «прощавай» одному зі своїх компатріотів. Я гадаю, так мусить бути, тому що я також читав сцени «прощальних пенсійних вечірок» у щонайменш двох книжках Джозефа Вомбо[29] і вони там подібні. Він мусить знати, бо сам, як і ви, є Дет-Пенсом.
Я собі уявляю ті повітряні кульки, що звисають зі стелі, багато питва, багато
Public-access television – місцеві незалежні, некомерційні кабельні канали, які утримуються за рахунок громадських організацій або окремих осіб.
«NYPD Blue» (1993–2005) – серіал про вигаданий 15-й відділок на Мангеттені; «Homicide: Life on the Street» (1993–1999) – серіал, у якому, окрім поліцейської роботи, також детально висвітлюється особисте життя копів; «The Wire» (2002–2008) – серіал про поліцію і злочинців у великому портовому місті Балтиморі.
Joseph Wambaugh (нар. 1937 р.) – письменник, син поліцейського і сам колишній поліцейський детектив у Лос-Анджелесі, автор реалістично-саркастичних кримінальних романів і документальних творів, за якими знято кілька відомих фільмів.