Чотири сезони (збірник). Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
Боже, навіщо?
– Я думаю, ми зможемо звести докупи кінці. З Томмі Вільямсом, моїми свідченнями й прямими доказами у вигляді документів та свідчень працівників заміського клубу, я думаю, усе в нас вийде.
– Томмі Вільямс більше не в’язень цього закладу.
– Що?!
– Його перевели.
– Куди перевели?
– У Кешмен.
Почувши це, Енді замовк. Він був розумною людиною, але тільки екстремально тупий не відчув би, що тут пахне договірняком. Кешмен – це в’язниця загального режиму на крайній півночі, в окрузі Арустук. Тамтешні ув’язнені копають картоплю. Праця, ясний пень, тяжка, але за неї вони одержують пристойну платню і, у разі, якщо забажають, можуть відвідувати заняття в непоганому професійно-технічному училищі. А для такого, як Томмі, хлопця з молодою дружиною і дитям, ще важливіше було те, що Кешмен мав програму відпусток… а це означало шанс пожити, як нормальна людина, бодай у вихідні. Шанс поклеїти модельку літака з малим, зайнятися сексом із дружиною, може, на пікнік піти.
Майже сто процентів, що Нортон усім цим потеліпав під носом у Томмі, на одній-єдиній ниточці: надалі ні слова більше про Елвуда Блетча. Або загримиш у важкі умови Томастону на мальовничій трасі номер один із реально лютими мужиками, і замість сексу з дружиною його матимеш із якимось старим страшнючим підаром.
– Але чому? – спитав Енді. – Навіщо його…
– Я зробив тобі послугу, – спокійно промовив Нортон, – зв’язався з Род-Айлендом. У них справді був ув’язнений на ім’я Елвуд Блетч. Його випустили достроково на ТУ – на так званих тимчасових умовах. Ще одна з шалених програм лібералів, призначених для того, щоб на вулицях побільшало злочинців. Відтоді його ніхто не бачив.
– Начальник тої тюрми… він ваш друг?
Сем Нортон обдарував Енді посмішкою, холодною, мов ланцюжок дияконського годинника.
– Ми знайомі, – відповів він.
– Чому? – повторив Енді. – Ви можете мені сказати, навіщо ви це зробили? Ви знали, що я не збирався патякати… про те, що ви тут робите. Ви знали. То чому?
– Бо від таких, як ти, мене нудить, – неквапом промовив Нортон. – Ти мені подобаєшся там, де ти зараз є, і поки я начальник Шоушенку, ти залишатимешся на своєму місці. Бач, раніше ти вважав себе кращим за інших. Я цей вираз у людини на обличчі давно навчився читати. На твоєму я його помітив першого ж разу, коли зайшов у бібліотеку. Він був наче написаний у тебе на лобі великими літерами. А тепер цього виразу нема, і мені це вельми до вподоби. Річ не лише в тому, що ти корисна посудина, навіть не думай. Просто таким людям, як ти, треба вчитися бути смиренними. Ти походжав тим прогулянковим подвір’ям, наче вітальнею, куди вас запросили на вечірку з коктейлями, де виплодки пекла гуляють, жадаючи жінок і чоловіків ближніх своїх та напиваючись до поросячого вереску. Але ти так більше не походжатимеш. Я стежитиму за тим, щоб ти так не походжав. У нас попереду ще багато років, і я стежитиму за тобою з превеликою втіхою. А тепер вимітайся звідси до біса.
– Гаразд.