Чотири сезони (збірник). Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
як думав: «Я хочу знати про все, що сталося в тих таборах. Усе. А ще хочу знати, що правдивіше – слова чи реклама, яку поряд із ними тулять».
Заштовхуючи нарешті коробки назад під сходи, він згадав Баґз Андерсон і подумав: «А вона правду казала. Я знайшов своє НАЙБІЛЬШЕ ЗАХОПЛЕННЯ».
Дюссандер довго дивився на Тода. Потім перетнув вітальню й важко опустився в крісло-гойдалку. І знову подивився на Тода, бо ніяк не міг розгадати трохи замріяний і дещо ностальгійний вираз на його обличчі.
– Ага. Зацікавився я завдяки журналам, але швидко збагнув, що там багато, ну, триндять. Тому пішов у бібліотеку й став копати далі. Деяка інформація там була ще крутіша. Спочатку дебела бібліотекарка не дозволяла мені дивитися, бо ті книжки стояли в дорослій секції, але я сказав їй, що мені для школи треба. Для школи тобі дозволяють брати все, що заманеться. Але батьку вона все одно подзвонила. – Тод презирливо підкотив очі. – Думала, що тато типу не в курсі, що я роблю, прикиньте.
– А він був у курсі?
– А то. Мій тато вважає, що діти якомога швидше повинні дізнатися, що таке життя, не тільки про його хороші, а й про погані сторони. Тоді вони будуть до нього готові. Він каже, що життя – це тигр, якого ти маєш ухопити за хвоста, і якщо ти не знатимеш природи цієї тварюки, вона зжере тебе живцем.
– Мммм, – протягнув Дюссандер.
– Мама теж так вважає.
– Ммммм. – Здавалося, Дюссандер сторопів і не до кінця розумів, де він зараз.
– Але то таке, – сказав Тод. – Бібліотечне читво виявилося дуже добрим. Там було десь під сотню книжок про концтабори нацистів, і це тільки тут, у бібліотеці Санта-Донате. Про таке, мабуть, купа людей читати любить. Картинок там було не так багато, як у журналах тата Фоксі, але багато було й гидючого. Стільці зі шпичаками, що стирчали з сидінь. Як видирали обценьками золоті зуби. Отруйний газ, що йшов із душів. – Тод похитав головою. – Ви, хлопці, перестаралися, ви про це знаєте? Сильно перестаралися.
– Гидючого, – з притиском повторив Дюссандер.
– Я писав реферат про це. І знаєте, яку оцінку дістав? «А з плюсом». Звісно, довелося бути обережним. Про таке можна тільки певним чином писати. Обережненько.
– Невже? – Рукою, що помітно тремтіла, Дюссандер витяг ще одну цигарку.
– О так. Усі ті бібліотечні книжки, вони якось особливо написані. Наче хлопців, які їх писали, те, про що вони писали, змусило добряче проригатися. – Тод насупив чоло, борюкаючись із думкою, намагаючись видобути її з голови. Ускладнювало завдання те, що в його словниковому запасі ще не було слова «тон» у стосунку до письма. – Усі вони писали так, наче їм через це довго не спалося. Тепер нам треба дуже добре пильнувати, щоб такого не повторилося. Я зробив свою роботу такою, і, напевно, учителька поставила мені найвищу оцінку тільки за те, що я не виблював свій обід, коли читав джерела. – І на цьому Тод знову переможно всміхнувся.
Дюссандер глибоко затягнувся «кулзом» без фільтра. Губа в нього злегка тремтіла. Видихаючи дим крізь ніздрі, він зайшовся вологим, старечим