Мексиканські хроніки. Максим КидрукЧитать онлайн книгу.
(тобто мені хотілося думати, що він прибріхує, бо сподіватися на те, що за півтора місяці я здужаю визубрити іспанську мову, не доводилося), однак саме по собі незнання іспанської було, як не крути, найбільшою перепоною на шляху до моєї подорожі. Компенсувати цей ґандж я хотів за рахунок старанного опрацювання всього маршруту, адже чим краще підготовлено та продумано мандрівку, тим легше і дешевше вона проходить. Зазвичай під час поневіряння країнами Європи я щоразу готував собі пухкеньку течку – детальний план подорожі, так званий itinerary,[25] – куди вкладав копії всіх квитків, підтвердження про бронювання хостелів, роздруковані карти, а також різноманітні рекомендації, поради та примітки, куди можна йти, а куди краще не потикатись.
Однак… Мексика – не Європа. В моїй епічній історії, як шило в задниці, стирчала одна заковика, яку я не міг перекрити жодною ретельною підготовкою маршруту.
Першим про це відверто заговорив Сьома.
– Backup?[26] – запитав одного вечора Сьома.
– П’ять тисяч, – відповів я.
Backup’ом ми називаємо екстрений план дій на той випадок, коли отой itinerary, той блискучо-геніальний план А, який так симпатично виглядав удома, роздрукований на аркуші паперу, в польових умовах геть-чисто відмовляється працювати. Тобто, коли трапляється щось справді катастрофічне й непоправне, через що мандрівка терміново переривається і треба мерщій повертатися назад. Зазвичай backup – це недоторканна сума грошей, необхідна для того, щоб будь-якої миті кинути все, зірватись і полетіти додому. Проблема з Мексикою полягала в тому, що в разі бронювання квитків завчасу, припустімо, за три місяці, можна вкластись у вісім сотень євро. Якщо ж купувати квитки за день-два до відльоту, їхня ціна часом сягає п’яти тисяч. У мене не було таких грошей, а отже, у мене не було backup’у.
– Не подумай, що я панікую, наче Дімон, – обачно почав Сьома, – але… раптом щось… ну, щось піде не так?…
– Нічого не піде не так. Усе піде за планом! – строго відрубав я. – А якщо раптом щось… ну то… – я мотнув головою. – Іди в дупу! У мене немає вибору. П’ятого серпня я мушу бути і буду в аеропорту Мехіко! Ні днем раніше, ні днем пізніше. Без варіантів!
Сьома жував бутерброд.
– У тебе нема backup’у, – сказав він, – і це погано.
– Знаю, – згодився я, – дай шматок бутерброда…
І тоді я зробив найкраще з того, що міг зробити: я вирішив забути про це.
І забув.
Перша редакція мого маршруту охоплювала сім мексиканських міст і виглядала так: Мехіко – Пуебла (штат Пуебла) – Оахака (штат Оахака) – Сан-Крістобаль де лас Касас або просто Сан-Крістобаль (штат Чіапас) – Паленке (штат Чіапас) – Мерида (штат Юкатан) – Канкун (штат Кінтана-Роо).
Верзучи всі оті нісенітниці про Овнів, я забув вказати на одну дрібничку: всі без винятку люди вогню у стані Homo Aries просто схиблені на рекордах. Вони можуть два тижні нічого не їсти, але не проживуть і дня без того, аби не прагнути стати першими і кращими в чому завгодно.
Так от, коли я сидів у своїй квартирці та продумував деталі маршруту, схилившись з олівцем у зубах над детальною картою Мексики,
Маршрут, путівник, дорожні замітки (
Запасний варіант, зворотний хід (