Відродження. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
від чого в мене стислося серце, бо то був один з улюблених висловів нашої матері: – Вона не знає, чи вона пішки, чи на коні. Більше не знає.
– Не здумай таке зробити, – застеріг її Енді.
– Так, – зітхнула Клер. Невдовзі їй мало виповнитися тридцять, і вона здавалася ще вродливішою, ніж завжди. Бо нарешті закохалася? Якщо так, яка гірка іронія. – Мені сміливості не вистачить. Вистачає лише на те, щоб дозволяти їй страждати.
– Коли вона буде в раю, від її страждань залишиться тільки тінь, – проказав Енді таким тоном, наче це ставило крапку в справі. Для нього, напевно, так і було.
Вітер завивав, старі шибки в одинарному вікні спальні торохкотіли, і моя мати сказала:
– Я така худа, така худа тепер. Я була гарненькою нареченою, всі так казали, але тепер Лора Макензі така худа. – Її нижня щелепа опустилася в клоунській гримасі туги й болю.
Попереду в мене було ще три години в кімнаті з нею, потім мене мав змінити Террі. Якусь частку цього часу вона могла проспати, але тієї миті вона не спала, і я відчайдушно шукав способу відвернути її увагу від того, що її тіло пожирає само себе. Я міг би вхопитися за будь-що. Просто випадково цим будь-чим виявився Чарльз Джейкобз. Я спитав, чи знає вона, куди він подався після того, як покинув Гарлоу.
– О, то був жахливий час, – відповіла вона. – Такий кошмар стався з його жінкою і синочком.
– Так. Я знаю.
Моя вмируща мати глянула на мене з наркотичним презирством.
– Ти не знаєш. Ти не розумієш. То було жахливо, бо ніхто не був винен. І авжеж, не Джордж Бартон. З ним просто стався напад.
Після цього вона розповіла мені те, що я вже переказав вам. Вона чула це з вуст Адель Паркер, а та сказала, що передсмертний вигляд тієї жінки переслідуватиме її довіку.
– А чого я ніколи не зможу забути, – сказала мама, – то це того, як він кричав у Пібоді. Не думала, що чоловік може так кричати.
Дорін Девіт, Фернальдова дружина, подзвонила моїй матері й повідомила новину. І в неї була вагома причина зателефонувати Лорі Мортон першій.
– Тобі доведеться йому сказати, – попросила вона.
Нічого, крім жаху, у такій перспективі мама не вбачала.
– Ой, ні! Я не зможу!
– Тобі доведеться, – терпляче повторила Дорін. – Такі новини телефоном не повідомляють, а ви його найближчі сусіди, крім тої старої карги Майри Гаррінгтон.
Морфін стер без сліду всю мамину стриманість, і вона розказувала далі:
– Я зібрала в кулак усю свою хоробрість, але вже від дверей довелося вертатися. Скрутило живіт, я побігла в нужник і висралася.
Вона спустилася нашим схилом, перейшла трасу 9 і рушила до пасторського будинку. Я зрозумів, що то була найдовша дорога в усьому її житті, хоч вона цього й не сказала. Мама постукала в двері, але спочатку він не відчиняв, хоча з-за дверей вона чула, що всередині грає радіо.
– Та й чого б то він мій стукіт почув? – спитала вона у стелі, хоча я сидів коло неї. – Мої кісточки