Відродження. Стівен КінгЧитать онлайн книгу.
в нього двигун загорівся. Тато каже, він собі підшукує нову машину.
– А Робішоди ходять до церкви?
– Е-е…
– Я вважатиму, що це відповідь «ні». Заходь у гараж, Джеймі.
Усередині лежали густі тіні й пахло цвіллю. Я трохи побоювався тих тіней і того смороду, але Джейкобза вони наче не турбували. Він завів мене глибше у морок, потім зупинився і на щось показав пальцем. І побачене змусило мене охнути.
Джейкобз лише злегка всміхнувся – так, як це роблять люди, коли чимось пишаються.
– Ласкаво просимо на Погідне озеро, Джеймі.
– Ого!
– Я зібрав його, поки чекаю приїзду Петсі й Моррі. У мене багато хатньої роботи, та я вже чимало й зробив, наприклад, полагодив помпу в криниці, але поки Петс не приїде з меблями, у мене зв’язані руки. Твоя мама, друзяко, і жінки з комітету жіночої допомоги навели неймовірний лад у домі. Містер Латур їздив на роботу з острова Орра[13], і в цьому будинку ще до початку Другої світової ніхто не жив. Я їй подякував, але я не проти, якщо ти подякуєш іще раз.
– Авжеж, ще б пак, – кивнув я, але, здається, так і не переказав цієї другої подяки, бо практично не чув, що він мені сказав. Усю мою увагу притягував до себе стіл, який забирав майже половину гаражного простору. На ньому розкинувся зелений макет ландшафту, поряд із яким гора Череп мусила б згоріти від сорому. Відтоді я бачив чимало таких макетів (здебільшого у вітринах іграшкових магазинів), але по них завжди бігали хитромудрі електричні поїзди. На столі, який влаштував преподобний Джейкобз, не було поїздів, та й то був власне не стіл – просто листи фанери на кількох поставлених поряд козлах для пиляння дров. А на фанері розлягалася сільська місцевість у мініатюрі, близько дванадцяти футів завдовжки і п’яти завширшки[14]. Через увесь обшир по діагоналі марширували високовольтні опори заввишки вісімнадцять дюймів[15], а найбільше місця займало озеро зі справжньою водою, що навіть у напівмороці зблискувало яскраво-синім.
– Доведеться скоро його розібрати, – сказав священик, – бо інакше не зможу завести машину в гараж. Петсі це не сподобається.
Він нахилився, сперся долонями на коліна й став пильно вдивлятися в положисті пагорби, ниткоподібні високовольтні лінії, велике озеро. Біля води паслися пластмасові вівці й корови (з масштабу вони суттєво вибивалися, але я цього не помітив, та навіть якби й помітив, не зважав би). Ще там стояло багато вуличних ліхтарів, хоч мене це трохи здивувало, бо ні містечка, ні доріг, які вони могли б освітлювати, не спостерігалося.
– Думаю, ти міг би розгорнути тут зі своїми солдатиками велику битву, правда?
– Ага, – сказав я. І подумав, що міг би розгорнути тут цілу війну.
Джейкобз кивнув.
– Але цього не буде, бо на Погідному озері всі з усіма ладнають і битися не дозволено. Тим-то воно схоже на рай. Щойно я розпочну заняття в групі молоді, перенесу озеро в підвал церкви. Може, ти й твої брати мені допоможете. Думаю, дітлахам воно сподобається.
– Авжеж, сподобається! –
Острів у бухті Каско і затоці Мен.
3,6 м і 1,5 м відповідно.
Приблизно 0,5 м.