Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш. Барбара ШерЧитать онлайн книгу.
того, аби переконати кинути все. «Ласкаво просимо додому, бідолашна! Ти права, це надто тяжко. Звісно, ти маєш кинути. Іди в ліжко й відпочинь. Це все не має ніякого значення. Ми все одно любимо тебе. І ми про тебе подбаємо».
Я знаю жінку, яка дуже сумнівалась у своїх здібностях у студентські роки і почала навчання в медичному університеті, коли їй було 27 років. Вона була приголомшена величезним обсягом матеріалу, який мусила вивчати, але завзято боролася, доки одного вечора їй не зателефонував батько й не сказав: «Ти знаєш, ми все одно любитимемо тебе, навіть якщо ти зазнаєш невдачі». Звісно, він діяв із добрих міркувань, хотів зменшити тиск, який відчувала донька. Вона ж ладна була його вбити.
Що нам справді потрібне й чого ми практично ніколи не отримуємо – це підтримка на кшталт: «Так, звучить жахливо. Дійсно тяжко. Згадую свою школу – мороз по шкірі». А далі, коли хвилин п’ятнадцять ви поскиглили, поскаржилися на життя й відчули невелике полегшення, сказати: «Все? Ну годі вже. Час рухатися вперед і спробувати знову. Так, це дійсно важко. Однак ти можеш це зробити». Або й навіть: «Я допоможу».
Якщо ви відповіли «ні» на одну або обидві частини п’ятого питання, подумайте, як могло б змінитися ваше життя, якби свого часу батьки виявили таку водночас лагідну й тверду наполегливість.
6. Чи отримували ви допомогу, коли щось було вам не до снаги, – без дорікань?
Це питання також варто розбити на дві частини.
6а. Чи отримували ви допомогу? Якщо ви потрапляли в халепу та кликали маму й тата, чи рятували вас? Зазвичай так.
6б. Але без дорікань? Навряд чи. Більшість із нас чудово пам’ятає, якого прочухана ми діставали в машині по дорозі додому, коли зважувалися на якийсь трохи ризикований чи імпульсивний учинок, як нас безцеремонно витягали за шкірку з якоїсь небезпечної пригоди. Цей гнів, звісно, пояснювався тривогою та болем батьків, які б воліли вберегти нас від неприємного, але безцінного досвіду власних помилок. Також їм могло бути ніяково за нашу поведінку, що кидала тінь і на них. Але ж якщо ви намагалися щось зробити й зазнали невдачі – це важливий урок, який треба засвоїти самостійно. Усе, що можуть зробити в такій ситуації батьки чи вчителі, – вказати на це. Гніватися чи звинувачувати когось, хто вже страждає від скоєної помилки, – це лише руйнує нашу самооцінку та вбиває бажання спробувати знову. Однак як же тільки рідко нам доводилося чути: «Помилки не означають, що ти ні на що не здатний. На них люди вчаться».
Якщо ви відповіли «ні» на шосте питання, подумайте, як могло б змінитися ваше життя, якби вам казали саме це.
А тепер найважче і найважливіше:
7. Чи у вашому оточенні були переможці, які раділи, коли перемагали ви?
Це означає: члени вашої родини справді досягли успіху в житті, тобто отримали свій шанс і використали його, а отже, коли перемагали ви, почувалися на сьомому небі від щастя?
У них не було сум’яття почуттів. Вони тріумфували: «Чудово! Ще один на борту! Ми просто гроно талантів!»
Це звучить майже