Пригоди Олівера Твіста. Чарлз ДіккенсЧитать онлайн книгу.
вибрика з кашею Олівер просидів ув’язнений у темній кімнаті, згідно з наказом мудрої й милосердної Ради. З першого погляду можна подумати, що, якби Олівер був взірцевим хлопцем і поставився з належною повагою до віщування добродія у білому жилеті, він був би вславив пророчий хист його на віки вічні, прив’язавши свою носову хустку одним кінцем до гачка в стіні, а другим до своєї шиї. Але незначна причина стала цьому на перешкоді, а саме: злидарів було позбавлено носових хусток, як зайвоі розкоші, згідно з обов’язковою постановою Ради, урочисто затвердженою і засвідченою підписами й притисненням парафіальної печатки. А ще більшою перешкодою було Оліверове маленство. Він тільки гірко проплакав цілий день, а коли впала довга похмура ніч, затулив собі очі рученятами від страшної темряви й зібгався в кутку клубочком, намагаючись з усіх сил заснути; але це було не так легко: серед ночі він щоразу прокидався, тремтів, щільніше й щільніше притискався всім тілом до стіни, немов її холодна тверда поверхня могла захистити його від мороку й самоти. Та хай не думають вороги цієї «системи», що протягом самотного ув’язнення Олівера було позбавлено добродійного впливу фізичних вправ, товариського єднання та релігійних утіх. Щодо вправ, то йому було дозволено обливатися щоранку (а стояв цупкий мороз) холодною водою з-під водогону, на камінному подвір’ї, в присутності містера Бембля, який, щоб запобігті застуді й викликати жвавішу циркуляцію крови, лоскотав ціпком його тіло. Що ж до товариського єднання, то щодня, в обідній час, Олівера приводили до їдальні і задля моральної застороги й прикладу іншим хлопцям, привселюдно періщили різками. А щоб не позбавляти його релігійної відради, його щовечора заганяли потиличниками наздогін до тієї ж самої залі й дозволяли втішатися загальною молитвою хлопців; в цю молитву Рада постановила внести окремий уступ, в якому хлопці благали Бога зробити їх добрими, слухняними, покірними й послати їм ще багато інших чеснот і захистити їх від розпусти й гріховності пропащого Олівера Твіста, що стоїть, як це цілком недвозначно зазначалося, під егідою злих сил і походить навіть з насіння самого сатани.
Отже, одного погожого ранку, тим часом як Оліверові справи були в такому блискучому стані, містер Гемфільд, коминотрус, ішов собі Високою вулицею, міркуючи й метикуючи сам з собою, якого б способу добрати, де б грошей нашкрябати, щоб заплатити хазяїнові комірне, бо той вже аж надто напосідав останніми часами.
Дарма примірявся містер Гемфільд і так і сяк: п’ятьох фунтів стерлінгів не вистачало – і край! У розпачі він то підстьобував свій мозок аритметичними обрахунками, то спину свого осла – батогом. Коли це, вже біля самого Притулку, погляд його несподівано впав на наклеєне на хвіртці оголошення.
– Тпру-у! – гукнув містер Гемфільд на осла.
Осел перебував у стані глибокої абстракції (міркуючи, очевидячки, над тим, скількома качанами капусти почастують його, як він відвезе до місця призначення свою тачанку з двома лантухами сажі) і тому не звернув належної уваги на хазяйський озов і не спинився.
Містер Гемфільд чортихнувся, сплюнув,