Після тебе. Джоджо МойєсЧитать онлайн книгу.
хто… Хто твоя сім’я? Тобто хто твоя мати?
– Цигарки у вас є? – Вона ходила кімнатою, торкалась моїх речей, щось брала, а потім клала назад. Коли я похитала головою, вона відповіла: – Мою матір звуть Таня. Таня Міллер. Вона одружена з моїм вітчимом – його звати Френсіс Тупий Виродок Готон.
– Гарне ім’я.
Вона поставила склянку й витягла пачку цигарок із куртки. Дістала цигарку та підпалила. Я збиралась сказати, що в моїй квартирі не треба курити, але була настільки вражена, що просто відчинила вікно.
Я не могла відвести від неї очей – може, я побачу хоч якісь риси Вілла в ній? Ось воно – її очі: блакитні, з відтінком карамелі. Те, як вона трохи нахиляє підборіддя, коли збирається щось сказати. Незмигний погляд її очей. А може, я бачу те, що хочу бачити?
Вона дивилась у вікно, на вулицю внизу.
– Лілі, перш ніж ми продовжимо, я маю…
– Я знаю, що він помер. – Вона різко вдихнула та випустила дим усередину кімнати. – Ну, тобто я саме так про нього й дізналася. По телевізору була документалка про евтаназію – і прозвучало його ім’я. Мама збісилася без жодної причини та побігла у ванну. Виродок пішов до неї – а я, звичайно, підслуховувала. Вона була абсолютно шокована – бо навіть не знала, що він став інвалідом. Я все чула. Ну тобто я знала, що Виродок не мій справжній батько – але раніше мама завжди тільки казала, що мій батько був козлом, який не хотів про мене чути.
– Вілл не був козлом.
Вона смикнула плечима.
– Ну а за її словами, був. У будь-якому разі, я намагалася щось спитати, але вона вічно все вивертала й казала, що я маю знати тільки одне: Виродок Френсіс є мені кращим батьком, ніж Вілл Трейнор міг будь-коли стати, і що мені краще припинити розпитування.
Я ковтнула води. Ніколи ще мені не хотілося вина так сильно.
– І що ти зробила?
Вона ще раз затяглася димом.
– Поґуґлила, що ж іще. І знайшла вас.
Мені треба було залишитися на самоті та обдумати все це. Я була надто приголомшена новинами. Незрозуміло, що думати про цю гостру дівчину, яка ходила в мене по кімнаті та кресала навколо себе іскри.
– Так що, він зовсім нічого про мене не казав?
Я дивилася на її взуття: сильно потерті балетки, що, вочевидь, дуже багато блукали вулицями Лондона. Раптом виникло відчуття, наче мене хтось наживлює на гачок.
– Скільки тобі років, Лілі?
– Шістнадцять. Я хоч трохи на нього схожа? Я бачила в інтернеті фото, але, може, у вас є ще? – Вона оглянула кімнату. – Усі фотографії в коробках?
Вона зиркнула на картонні коробки в кутку. Цікаво, вона що, просто зараз їх відкриє та почне роздивлятися? Тоді вона точно знайде Віллів светр. Я запанікувала.
– Ем… Добре, Лілі. Це все… цього всього забагато, щоб усвідомити. Якщо ти та, ким себе називаєш, то нам із тобою… нам із тобою треба багато про що поговорити. Але вже майже одинадцята, і, я думаю, не треба починати цієї розмови зараз. Де ти живеш?
– Сент-Джонс-Вуд.[16]
– Добре. Ем… Твої батьки, мабуть, непокояться, де ти. Може, я дам тобі свій номер, і ми…
– Я не можу поїхати
Один із найдорожчих і найпрестижніших районів Лондона.