Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин ЧемерисЧитать онлайн книгу.
мав великі, теплі рукавиці. Небо сипало згори снігом і засипало його білим, легким пухом. Коли авто рушило, він помахав мені на прощання своєю тяжкою рукавицею».
У Києві Теліги кілька разів міняли помешкання. Якийсь час жили по вулиці Караваївській (тепер – Льва Толстого), недалекими сусідами були О. Ольжич, О. Штуль, І. Рогач, О. Чемеринський. Збиралися, щоб обмінятися новинами, виробити тактику поведінки в обстановці, що ускладнювалася з кожним днем.
Дуже швидко стало зрозумілим, що німці не будуть миритися з будь-якими діями, спрямованими на відродження Української держави. Адже це зовсім не входило в їхні плани, які передбачали розчленування України з майбутнім приєднанням її до Німеччини. В інструктивних вказівках рейхскомісаріату України говорилося, що він буде мати своїм завданням готувати все тісніше приєднання цієї території до Німеччини.
Із листів знайомих відомо, що в Києві Олена Теліга мешкала в якомусь чи не самому глухому провулку, на першому поверсі старого двоповерхового будинку, напівцегляного, напівдерев’яного (другий поверх), що в негоду скрипів, як кректав, наче скаржився на свою долю.
За свідченням друзів Теліг, Олена й Михайло спочатку мешкали по вулиці Короленка (тепер Володимирська), 45, де жили всі члени Культурної референтури ОУН, а потім перебралися на Караваєвську (у будинок, який до війни належав видавництву «Комуніст») – тепер ріг вул. Л. Толстого і Паньківської, 25/2. Теліги мешкали в тій частині, яка нині має адресу вул. Льва Толстого, 25/18.
За свідченням О. Ждановича, будинок не мав печей, був пристосований до центрального опалення, яке не працювало в окупованому Києві. А коли якось включили систему, почали лопатися труби й опалення виключили. Оскільки вода постійно замерзала, а отже, й постійно лопалися труби, відключили й воду. Ще згодом відключили й світло. До всього ж – у пітьмі й холоді – не було чого їсти. «Це приблизний образ, як жила пані Олена в Києві. Але пані Олена трималася знаменито, мало того, вона своїм дзвінким сміхом, який не покидав її, тримала інших… Щодня приходили до неї десятки голодних, перемерзлих і вичерпаних письменників, критиків, професорів, ілюстраторів – автори й працівники „Літаврів“, члени СПУ – за порадою або допомогою. Допомогти майже не мала чим. Віддавала свої гроші, змагалась за гонорари, за позики, за обіди, і люди відходили потішені й підтримані душевно.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.