Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії. Віктор АвдєєнкоЧитать онлайн книгу.
в Карпатах і хорвати на Балканах, поляни польські та літописні поляни на Дніпрі (хоча в існування полян на Дніпрі я не вірю), севери в Болгарії та сіверяни біля Чернігова.
Кавари, яких я ризикнув назвати савірами, перетворилися на сіверян. Саме вони тепер стали головним племенем Русі, яким до цього були дуліби. Оскільки сіверян безпосередньо не пов’язують з Києвом – їх головним містом був Чернігів, – то можна припустити, що жителі Києва та околиць у складі слов’ян, савір і варягів відділилися у відокремлену спільноту (все, як і сьогодні – ще донедавна дніпропетровські, донецькі, львівські, харківські, навіть московські – всі досить швидко стають київськими. Аура якась особлива, чи що?).
Тільки це може ще якось реабілітувати полян: тоді етимологію їх назви від слова «поле» можна пояснити – це кочівники, що прийшли зі степу. «Їдоша Оугре мимо Києвъ… и пришєдшє къ Днепру, сташа вежами, беша бо ходяще яко и Половци» – напевно, не випадково тут згадуються половці, які з’явилися на Русі значно пізніше (назву «половці» частіше за все пов’язують зі словом «поле»).
Тепер саме час згадати наведену мною вище неперекладну фразу з літопису, що описує всю складність взаємовідносин варягів, полян і русів. «А слов’янська мова і російська – одна; бо від варягів прозвали їх Руссю. А спершу були слов’янами. Хоча і полянами звалися, але слов’янська мова була. Полянами ж прозвали, бо в полі сиділи. Мова слов’янська була у них тільки». Простіше, напевно, можна було сказати, але нехай хоча б так.
Іншу, більш просту фразу «Поляне, яже ныне зовомая Русь» слід розуміти так, що, попри низку завойовників, народ зберіг свою споконвічну назву – Русь: люди, що живуть біля річки.
Згідно з «Повістю временних літ», варяги до приходу в Київ отримували данину з чуді, мері, словен, тобто новгородців, а також кривичів. Кривичі населяли сучасну Псковську область, а також територію Білорусі. Швидше за все, варяги брали данину з псковських кривичів.
Збирання данини в ті часи було найбільш поширеним видом «міждержавних» відносин. Причому данина стягувалася не обов’язково з васалів – Візантія дуже часто платила данину варварам, аби не наражатися на їхні напади (відступне).
Хозари теж стягували данину зі слов’янських племен. Їм були підвладні в’ятичі, сіверяни, літописні поляни, радимичі. Схоже, що древляни не платили данину хозарам – згадок про це немає. Це й не дивно, оскільки вони, напевно, нащадки могутніх дулібів, які до цього часу, ймовірно, вже втратили ім’я, пов’язане з династією Дуло.
Хозари брали «з диму» (або з рала, що не принципово, оскільки і те й інше означає одне домогосподарство) «по білі», або вевериці. Також в якості такси для виплати хозарської данини фігурує певна монета щеляг – або щляг. Яким був її номінал – невідомо, оскільки історики досі не можуть прийти до єдиної думки, що це за монета. Одні вважають, що це шилінг, інші – що шекель. З огляду на те, що данину платили хозарам, які в той час вже прийняли іудаїзм, то логічніше припустити, що мова йде