І день як вимір нашого життя. Олександр АфонінЧитать онлайн книгу.

      Біло-рожеве море заливає

      Світ весняний від краю і до краю.

      І справді, уже слів не вистачає,

      Щоб передати те, що відчуваю.

      Жага шалена, наче птах, злетіти

      Над неозорим цим квітучим раєм.

      Не дихати повітрям, його пити

      Як напій чарівний, що окриляє.

      Дарує сили жити і наснагу

      До творення щасливого, людського,

      Біль забирає і тамує спрагу

      В тих, хто долає непросту дорогу.

      Тому прошу тебе не поспішати.

      Ти чуєш, Весно? Я тебе благаю!

      Хоч людям Богом не дано літати,

      Та подумки з тобою я літаю.

      Весняно котрий день буяє

      Книжкове в Арсеналі свято.

      Хто там ці дні не побуває,

      Той буде сильно жалкувати.

      Ідіть із друзями, з сім’єю

      Туди, де нині свято слова,

      Бо книга сутністю своєю

      То є знання, життя основа.

      Вона, як друг, розповідає

      Про все, що в цьому світі сутнє.

      Того ж, хто книжки не читає,

      Незавидне чека майбутнє.

      Непередбачуваний квітень

      Знов забира у нас тепло.

      Удень було ще майже літо,

      А вже надвечір понесло

      У піднебессі ситі хмари,

      І вітер люто стугонить.

      Верни свої нам, весно, чари!

      Але вона вже, мабуть, спить…

      Алокрылая чайка рассвета

      На востоке зажгла горизонт,

      И апрельское утро, как летом,

      Раскрывает небес синий зонт.

      Ярче, ярче становятся краски

      В колокольной почти тишине.

      Снова солнце, волшебник из сказки,

      Добрых сил добавляет весне.

      Новый день по Одессе шагает,

      И те чувства, что в сердце ношу,

      Я словами в молитву слагаю

      И у Бога лишь мира прошу.

      А что Одесса? Вроде, как всегда.

      Улыбки, солнце, море… – все здесь рядом.

      Да, многие видал я города,

      Но для меня Одесса – как награда.

      Для чувств моих не отыскать слова.

      Она чарует красотой своею.

      Ее душа всегда во мне жива,

      Я на всю жизнь уже сроднился с нею.

      Мне близок дух двух славных городов,

      Куда всем сердцем буду я стремиться.

      Это прекрасный, вечно юный Львов

      И ты, Одесса, юмора столица.

      Предпасхальный день…

      Небо – как в раю!

      Щедро раздает синеву свою.

      Солнышко течет золотой рекой.

      День – как благодать: тишина, покой.

      А во всех домах круговерть забот —

      Собирает стол к празднику народ.

      Пахнут куличи, крашенки горой.

      Где тут тишина, где уж тут покой?

      На